В історичному музеї нашої державності, поруч з іншими артефактами, мусять стояти дві фігури. Перша – це Віктор Федорович Янукович, друга – Ігор Іванович Гіркін.
Сон українського народу потривожили саме вони, змусили прокинутися і зробити історію, безпрецедентно славну в масштабах Європи ХХ-го століття.
З Януковичем, загалом, ясно. Мене завжди буде надихати та наполегливість, з якою донецький дрібний бандит ішов до свого успіху. Падаючи, але щоразу встаючи з подвійною силою, з міцно стуленими бабусячими губами. Будити українців – невдячна справа, але рихле яниківське тіло несло сильний заряд, і врешті, результату було досягнуто.
Не буду сильно вдаватися у подробиці, оскільки налиті люттю очі четвертого українського президента ще свіжі у наших споминах, і кожен може додати у цей текст щось своє.
А от Ігор Іванович Стрєлков, як його шанобливо називають у російській патріотичній спільноточці – по суті, людина, котра крутанула руль української історії, сама не зрозумівши, що у неї вийшло.
А вийшло таке. Після 2014 року у нас мав наступити 2005 рік, рік контрреволюції, зради і т.п. Його б не зупинила ніяка Небесна сотня як факт. Не зупинив би і Крим – бо нічого гіршого з точки державотворення, аніж утрата Криму тим способом, як вона відбулася, годі було б придумувати. Сам факт такої втрати і нинішньої боязні примусити Росію хоч якось (юридично, наприклад) заплатити за скоєне, мусив би деморалізувати українців назавжди.
Але тут посланцем небес виник Гіркін, захоплення «поребрика» у центір Слов’янська, жорстокий косплей у радянсько-царську армію із застосуванням Нони та ПЗРК. Гібридна війна, випещена у російських штабах, перестала бути гібридною. З мізків вона перемістилася у поля і ліси, у низькоповерхову забудову Луганщини та Донеччини. Заснути нам не дали.
Гіркін гучно заявив: я тут, по-перше, ПРИБУВ З РОСІЇ, по-друге, я тут НОВОРОСІЮ роблю. Чим перекреслив усі гібридні задуми, котрі полягали все представити як бунт народу проти бандерівців, з подальшим порятунком Росією на прохання місцевих органів влади. Завойовник прийшов і відверто представився – добридень, і тут вас визволяти зараз буду. Руки в нього так чесалися убивати, що убивати він почав ще до того, як було створено картину страшних злочинів хунти проти «русскоязичія». Так вже хотілося йому негайно створити світ великої війни.
З офіційними росіянами наша влада побоялася воювати. Так було в Криму, так було під час обстрілів з російської території наших військ. Ймовірно, якщо б не почалася справжня війна, російські війська побоялися чіпати навіть тоді, коли б вони зайшли захистити чергову народну республіку у Донецьку чи Луганську – вдалися б до переговорів, зверталися до міжнародної спільноти по допомогу тощо.
Але Стрєлков та йому подібні запустили механізм війни, коли страх притупляється, «лиш би дотянуться, а на смерть начхать». До того моменту, коли трапився Іловайськ і у бій першої лінії кинули російські батальйони, ніхто з командирів нижчої та середньої ланки ані здивувався появі «братів», ані вагалися стріляти по них з усіх калібрів.
Єдиним, хто виявився не готовий до цього вторгнення – Генштаб.
Вихід на повномасштабну і велику за сучасноєвропейськими мірками війну з Росією і стало черговим, незворотнім кроком в усвідомленні Україною себе. До того моменту Україна була нездатна давати Росії відсіч, внаслідок цілеспрямованої діяльності усіляких «Інтерів» і «Комсомольских правд», «Сбєрбанків», проросійських партій тощо. Усю цю кропітку роботу взяв і перекреслив чемпіон корисного ідіотизму Гіркін.
Так, дорога, кривава ціна державотворення, страшна вартість пробудження, будять нас великим болем.
Але подивіться на історію – часто нації платили якусь іншу ціну? Загадайте, чи велика це ціна на тлі історичних жертв наших?
Зі святом!
P.S. Кажучи про музей державотворення, може здатися, що я пропоную поставити туди СПРАВЖНІ опудала Януковича та Гіркіна. Як ви могли таке подумати!
Ігор Луценко, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 24 серпня 2016 року.
