Дмитро Шлемко: Люди терпіти не будуть, градус напруги у суспільстві зростає

Про це говорить у своїму інтерв’ю для газети «2000» народний депутат України чотирьох скликань, голова обласної парторганізації ВО «Батьківщина» Дмитро Шлемко.

Разговор с Дмитрием Шлемко, давним соратником Юлии Владимировны, лидером «Батькивщины» в Ивано-Франковской области, мы начали с вопроса: кто в стране «привласнив владу» или же явно пытается это сделать?

Дмитрий Васильевич был народным депутатом Украины нескольких созывов. Но не так давно снял с себя полномочия: просто написал заявление и ушел из ВР. Официально причину ухода он объяснил, дескать, в украинском обществе большой запрос на молодые кадры для работы в высшем законодательном органе. Тем не менее многие его коллеги уверяли: Шлемко ушел, потому что уже не было сил объяснять юным парламентским дарованиям, как они «давят» своим маразмом на регламентный комитет, где он работал.

В принципе, сказал, тема его ухода из ВР закрыта, нет смысла копаться в прошлом. И мы стали говорить о настоящем, как и следует в таких случаях — на государственном языке.

— За Конституцією у нас повне і беззастережне розмежування гілок влади, причому їх має бути три. А на ділі виконавча, законодавча, судова і окремою графою президентська, плюс ще одна — провладна медійна теж туди — зв’язані намертво. І за що, питається, боролися?

— Не треба розказувати, що є чітка форма правління за Конституцією. В нас є одна форма правління — це форма узурпації влади президентом. Вона має історичні корені, але ніколи ще вони не були настільки явними!

Тим не менш є політичні сили, які не хочуть бути дотичні до президента, — продолжал Дмитрий Васильевич. — Пристосовуються люди небезкорисні. От, приміром, читаю, що прем’єр-міністр пан Гройсман хоче зустрітися з радикалами. У мене виникає питання: навіщо? Мабуть, збирається переконати їх, щоб проголосували за прийняття бюджету. Чим він хоче їх привабити, догадатися нескладно.

— Щоби влада платила за щось, треба тій самій, як ви кажете, пристосуванській партії бути на плаву. Гроші хочуть усі, але треба ж мати рейтинг, щоб під нього давали. Так от у нас так виходить, що переважна більшість політсил, які буквально пару років тому «гриміли», зараз здулися. Приміром, та ж «Свобода». Про «Батьківщину» не кажу…

— У кожної політичної сили є злет, пік, але потім починається криза, за нею наступає депресія… Саме в цьому періоді й визначається суспільна доцільність тієї сили: виживе чи не виживе? Абсолютна більшість політичних партій, які були на цьому піку, не вижили. Починаючи від «Руху» і закінчуючи Партією регіонів. Померли. Але залишилася партія, яка 17 років існує, — «Батьківщина».

Фінансування партій

— У цьому сенсі трохи дивною є офіційна позиція партії Тимошенко. Я кажу про закон, яким виділяються кошти з держбюджету на утримання партій. Так от, як повідомило Нацагентство з питань протидії корупції, чверть усієї суми, тобто більше 70 млн. грн. державного фінансування «на партії», одержать БПП, «Самопоміч», «Народний фронт» і головний борець за народне щастя — партія Ляшка. А от «Батьківщина» не отримає, оскільки «не надала до агентства своєї позиції щодо держфінансування». Тобто документи не представила, але ж і не відмовилась!

— «Батьківщина» відмовилася! І я не знаю, чому посадовцям агенції це не відомо. Ми приймали рішення колективне. Я був учасником того засідання як член президії… Просто зараз таке фінансування недоречне.

«В принципі бюджетні кошти, на основі яких у заможних країнах партії формуються, змагаються за владу – явище нормальне.

Але в нас на практиці переважна більшість політсил утримується олігархами. Тож тепер вони будуть брати з двох кишень — і з бюджету, і з олігархів!

І ще одне. Якщо олігархи тим партіям дають гроші, то ви ж щось робіть і для людей!.. Юлія Володимирівна, коли була у Львові, спілкувалася з мешканцями міста… От до неї підходять і говорять: «Поверніть нам ту владу». Через це багато галасу було в пресі.
А чому люди так кажуть? Так, Янукович залазив у бюджет. Крав він і його «побратими» безподобно! Крали всі — з верху до низу. Але вони не залізали в кишені людей.

Янукович казав: не дай Бог, стане гірше, мусить бути краще, ніж учора, а завтра мусить бути краще, ніж сьогодні. Чи не так?
А ці хлопці залізли і в бюджет, і в кишені громадян. І стало гірше, просто витерпіти неможливо.

Чесно скажу, ніхто після майдану навіть уявити не міг, що буде так погано… Щойно наша політсила проводила форум аграріїв області. І там я наводив цифри, про які навіть зараз страшно казати. Остання соціологія доводить: найбільшим страхом для людей, окрім бідності, вони назвали голод.

— Нещодавно була в Коломиї. Питаю в перехожих: яким ви бачите майбутнє країни? А вони кажуть, що найкращий рецепт — це коли «сепаратисти об’єднаються з нашими атовцями, прийдуть у Київ і скинуть усіх к чортовій матері». Я була в шоці від такої відвертості.

— Сумно, але це один із ймовірних варіантів розвитку майбутнього. І то вже не ті дві майданівські революції: інший варіант може закінчитися дуже і дуже небезпечно.

Фото: газета «2000»

Критерії відбору

— Зрештою, перший номер партійного списку вашої політичної сили — Надія Савченко — до повалення влади не закликає, але немало чого з планів, нею озвучених, багатьох політиків насторожує. Її вже «кремлівським агентом» охрестили. То як ви ставитесь до ії висловлювань?

— Жодного разу в партії чи на фракції не було якоїсь спільної розмови стосовно того, поділяємо ми її думку чи ні. Але і жодного разу ніхто не сказав, що засуджуємо її позицію. Може, вона десь і має рацію, тому що мислить так, бо відчула на собі — що таке війна. Й що буде завтра — важко сказати. Ніхто не знає, що замислив один, а що замислив другий.

— Маєте на увазі Путіна і Порошенка?..

— …а може, вони разом мислять? Бо якщо була б чітка позиція, що сьогодні у нас — війна, а ми на війні воюємо, тоді мали б один фронт. А у нас виходить: або перемога, або здаємося і проголошуємо, що ми здалися! Й тоді підемо на всі умови, як ті, хто уже переможений?

— Зараз по всіх опитуваннях рейтинг у Юлії Володимирівни найвищий. Якби були вибори, вона б дуже легко стала і президентом. Утім, до боротьби за головне крісло в країні далеко, але за парламентські місця змагання може бути скоро. І я так зрозуміла, що ви, коли йшли з парламенту, то в тому числі й задля роботи на майбутніх виборах? Скільки, до речі, зараз членів нараховує ваша партія?

— Вона найпотужніша: 20 тис. членів партії лише в нашій області. В нас 14 районних й п’ять міських організацій. У кожному селі є первинна ланка. Можете назвати будь-яке село — і я вам одразу скажу телефон голови парторганізації, прізвища членів партії, агітаторів.

— Берете всіх, хто проситься?

— Ні. Є критерії відбору. Це колись Юлія Володимирівна казала: побільше приймайте. Але це далеко не завжди приводило до якості…

— Гаразд, які критерії?

— Приміром, біографія людини в недалекому минулому. Ми в основному не беремо від Партії регіонів.

Турчинов, Яценюк та компанія

— Звичайно, люди змінюються, але настільки… Це я кажу про Яценюка, який так шалено радів, коли Тимошенко вийшла на волю, і про Турчинова, який майже два десятиріччя чи навіть більше був таким відданим Юлії Володимирівні. І раптом — вороги. Чи це така «гра на публіку»?

— Усе розпочалося у 2014-му. З президентських виборів. Була домовленість між Яценюком, Турчиновим і всіма іншими фігурантами про те, що на виборах вони однозначно будуть підтримувати Порошенка навіть при тому, що не було згоди Фірташа.

Кличко мав відповідно свої наміри підтримати Порошенка. І коли Фірташ остаточно поставив саме на Порошенка, то всі дії тих, про кого ви питаєте, стали зрозумілими.

Але Юлія Володимирівна заявила, що вона хоче йти у президенти. Натомість Турчинов і Яценюк переконували: не треба! Ти, мовляв, була відсутня два роки, за цей період багато змінилося в суспільстві, ти не все розумієш, а ми маємо певні зобов’язання перед Петром Олексійовичем.

Утім, Тимошенко завжди приймає рішення одноосібно. Вона сказала: ні, я йду, хочу побачити, що буде.

Хоча при тому всьому навіть після президентських виборів ще дещо зберігалася команда: Яценюк очолював секретаріат партії, Юлія Володимирівна — лідер партії, але й Арсеній Петрович має не менші повноваження як голова політради…

У той час ми ще всюди були, в тому числі й на Івано-Франківщині, в тісних обіймах з «Народним фронтом». Так, ми дружили, розуміючи, що ця дружба от-от завершиться, але в принципі не так, як сталося.

А от коли були оголошені дострокові парламентські вибори, Яценюк, Турчинов, Аваков, Пашинський — оця вся братва вирішила, що в «Батьківщині» вони можуть правити бал.

Тому пішли до лідера нашої партії й сказали: по-перше, на вибори йдемо спільно, №1 має бути Яценюк, а не Юля. По-друге, беремо лозунг, як в 2007 році, що обираємо прем’єр-міністра і цим прем’єр-міністром є Яценюк. По-третє, ділимо місця у цьому списку, висуваємо 50 на 50: порівну від «Фронту» і «Батьківщини». По-четверте, міняємо назву політичної партії і т. д.

До честі Юлії Володимирівни, вона відповіла: нема питань, але це я не вирішую, і ви не вирішуєте, ми зберемо Політичну раду партії і там рішення таке приймемо.

Ну ясно, що на Політичній раді партії нам вдалося все сказати, що ми думали про тих персон… Єдине, на жаль, Яценюка тоді не було. Але всі інші прийшли. Так от після того усі з «Народного фронту» встали і потихесеньку пішли від нас. Так ми розділилися.

— Ще одна фігура, про яку ми досі не згадували, але яка теж, як і решта, клялася й божилася у відданості Тимошенко, — це Аваков…

— Авакова витягли з Італії… Яценюка витягнули з болота, бо в нього не було фактично жодної політичної сили, а згодом піднесли у фаворі, коли дали йому «бразды правления» у «Батьківщині». Фактично він був там певний час за «главного»… Про Турчинова взагалі нема мови: він став головою ВР, одночасно виконував обов’язки і президента, і головнокомандуючого. І все, що можна було одержати, — все у нього було в цей період!

Надії, реальність та градус напруги у суспільстві

Увесь парадокс в тому,  що країна не може ніяк усвідомити те, що в суспільстві твориться.

Кожна нормальна людина, яка знає, що відбувся революційний переворот, завжди очікує, що завтра буде краще. Нехай не завтра… Люди готові ще потерпіти.

Прийшов уряд Яценюка. Тоді ще більш-менш спокійно сприймався заклик «затягнути паски». Бо він виступив з трибуни, розказав, що буде робити, тобто — ще трошечки, повірте, й усе здійсниться.

За цим почався процес реальності: всі зрозуміли, що слова — то одне, а дії — зовсім інше. На зміну одним олігархам прийшли інші, більш кровожерливі: попередники мали мільярди, а ці — лише мільйони, але хотіли зробити собі мільярди. Розподіляли, що попередники мали, але, зрозуміло, ті упиралися. Не так просто домовлятися поділити нагарбане. А друге — як же не залізти в бюджет?

Утім, вони вирішили знайти інший шлях, тобто збагачуватися за рахунок народу.

Коли люди усвідомили, що їх використовують, то спочатку були шоковані. А потім в тих настроях з’явився певний градус: до 37 — ще можна терпіти, але за 38 — починає бродити… І коли доходить до 40, тоді процес ніхто не зупинить. На мою думку, приблизно до кінця року воно й наблизиться до цієї відмітки…

Хоча, впевнений, ці хлопці не усвідомили, що відбувається: ні президент, ні Гройсман… Вони не розуміють, що люди на місцях виношують дуже сильну агресію.

Є багато людей, які терпіти вже не будуть. Якщо раніше йшли просто протестувати і кричати про те, що «мирно, мирно!», то сьогодні ніхто не буде кричати «мирно». Перший, хто закличе до цього, може «потрапити під танк» — його просто зітруть».

Ми їх зупинимо!

— Для будь-якого процесу опору потрібен поштовх, остання крапля, щоб це почалося. Як вважаєте, чи може стати цією краплею зняття мораторію на продаж землі? Парламент майже згоден, прем’єр з президентом обома руками «за». А ваша політична сила устами пані Тимошенко каже: не будуть землю продавати, влаштуємо референдум. Але її опоненти говорять: який референдум, в нас немає з цього приводу законів, нічого ви не влаштуєте.

— Референдум можна спокійно проводити. Законодавча база є.

— Ну як же? Не прийняли ж досі закон «Про референдум».

— У нас є Конституція. Референдум має дуже просту істину проведення: у 2/3 областей треба зібрати 3 мільйони підписів. А для цього треба створити ініціативні групи, провести загальні збори, скликати з’їзд, наприклад у Харкові. І коли ініціативні групи зберуть 3 мільйони підписів, то подають до ЦВК. А Центрвиборчком приймає рішення про проведення референдуму. Все!.. Проблема ж не в ринку, а в тому, що донині немає повноцінного кадастру розмежування земель сільськогосподарського призначення. У нас навіть між областями немає точних меж! Друга проблема — має бути чітко визначена ціна землі: на Івано-Франківщині — одна, на Полтавщині — друга, в Закарпатті — третя. Або як продавати паї, якщо вони в шаховому порядку?

— Думаєте, ваша політична сила зможе зупинити процес, який вже майже запущено, — зняття мораторію?

— Так, зможе. 100% даю. Вже пішла хвиля. І не лише Тимошенко закликає зупинити свавілля. Люди на місцях теж починають про це вголос говорити.

Лідія Денисенко, «2000», №43(793) 28жовтня — 3 листопада 2016р.