Тридцять років незалежній Україні! 30 років – це багато чи мало?
З точки зору історії – майже нічого, одна мить, два абзаци в підручнику. Бо що таке тридцять років незалежності проти трьохсот літ неволі?
Але з точки зору людини – це ціле її життя. Це її біль і радість, її щастя й негаразди, її надії та сподівання. І для нас ці тридцять років і найкращі, і найтяжчі, і найважливіші. Бо це – наші роки…
Вона вже зовсім доросла – наша Дівчинка, наша рідна Україна. Все така ж тендітна й ніжна. Така, що потребує турботи й захисту.
І ми захищаємо її. Захищаємо й сьогодні силами наших кращих синів і дочок, силами наших героїв, воїнів, солдатів. Низький уклін і безмежна подяка Вам за це, дорогі наші!
Так, ми йдемо непростим шляхом. Але це наш шлях, з якого ми ніколи не звернемо. Це наш вибір. Вибір вільних людей.
Звісно, не все так, як ми тоді, тридцять років тому, сподівалися. Нам хочеться ліпше, нам хочеться швидше, нам треба негайно… Але, все одно, ми чітко знаємо: наша країна – найкраща, найрідніша, найдорожча! Бо ж вона для нас – єдина у цілому світі!
Ми часто сваримося й дискутуємо, не погоджуємося і сумніваємося. Бо нам болить, бо ми небайдужі, нам не все одно… І, попри все, ми таки йдемо вперед. Ми піднімаємося після кожної невдачі, ми надихаємося навіть після найгірших розчарувань, ми знаходимо в собі сили, коли, здавалося б, їх уже й немає…
Бо саме в наших руках – доля країни. Бо для нас Україна – це не просто держава. Україна – це тато і мама. Це – та хата, в якій ти народився. Ті дерева в лузі й та трава, якою ти зробив свої перші кроки… Україна – це люди, Україна це – ми… Наш біль, наша тривога, наша любов, наші серця…
Будьмо щасливі у свої найкращій у світі Україні! Хай буде краще!
Слава Україні!
