Андрій Сенченко: За злочини Путіна Україні платитимуть компенсацію ще два покоління росіян

На його переконання, іншої відправної точки у нас нема, щоб повернути світ до формату Будапештського меморандуму. Про це він розповів журналу «Країна». Як цього  добитись – читайте у повній версії інтерв’ю.

– Із державного бюджету на відновлення Донбасу президент виділив 3 мільярди гривень. Чи повинна Україна відбудовувати регіон власним коштом?

– Це – гроші українців, а не президента. Сплачуючи податки в казну, дозволяємо державі розпоряджатися ними. Частина має йти на матеріальну допомогу вимушеним переселенцям, сім’ям загиблих, пораненим і покаліченим через війну. Також тим, хто втратив майно, житло. Але не погоджуюся, щоб за мій рахунок компенсували нанесені агресором збитки. Заплатити має Росія.

Якщо артилерійським обстрілом зруйновано школу, чекати, доки відсудимо у РФ гроші на її відбудову, не потрібно. Відремонтуємо з українського бюджету. Але всі збитки маємо задокументувати і надати для оплати Москві. Якщо не зробить це добровільно, змусимо через суди.

– Голосіївський районний суд Києва арештував 3 мільярди доларів кредиту Росії, отриманого урядом Азарова наприкінці 2013 року. Що це нам дає?

– Ці гроші надійшли в українську казну. Що їх розікрали, світ не цікавить. Існують державні зобов’язання. Шансів виграти суд у Лондоні проти Москви немає.

По-перше, екс-міністр фінансів Наталія Яресько почала переговори про реструктуризацію зовнішнього боргу. Зокрема з Росією. Цим визнала його. Усі кредитори погодилися реструктуризувати. Москва відмовилася. А якщо заплатити їй, решта одразу передумають. Тому оголосили мораторій на його повернення. Але це лише спроба відтягнути час. У відповідь Москва подала в Лондонський суд із вимогою повернути 3 мільярди доларів, відсотки й заплатити штраф. Судовий процес займе рік чи півтора. Але програш України гарантований. Тоді доведеться одномоментно повертати Російській Федерації до 3,5 мільярда доларів.

Організація «Сила права» займається судами потерпілих громадян проти держави-­агресора. Поставили завдання: до моменту ­ухвалення висновку лондонським судом мати чинні рішення українських судів в інтересах постраждалих від агресії РФ на суму щонайменше 3–3,5 мільярда доларів. Тоді Україна буде винна Росії, але й Москва – нам.

– Як цього досягти?

– Спочатку суд встановлює винну сторону. Що людина постраждала в результаті російської збройної агресії, для переселенців – ще й окупації. Потім підраховують збитки. На другому етапі подаємо позов на стягнення їх із РФ. Рішення виконують за рахунок російських активів на території України. –

За позовом переселенки з Луганської області суд уже наклав арешт на право стягнення цього боргу – 3 мільярди доларів. Заборонив українським органам влади виплачувати кошти. Якщо сьогодні Україна програє суд у Лондоні, то грошей Москва не отримає.

Кожен позивач матиме рішення суду – в результаті дій Росії йому завдано збитків. Вказана сума підлягає оплаті винною стороною. Після набуття законної сили рішення мусимо відправити в Росію для добровільного виконання. Там його викинуть у смітник. Але громадянин має право на інші механізми виконання судового рішення. Закон дозволяє йому поступитися правом вимагання грошей з Росії – державі.

Категорії потерпілих, якими займаємося: вимушені переселенці, сім’ї загиблих, поранені та скалічені військові й цивільні, військовослужбовці після полону, незаконно ув’язнені цивільні особи та громадяни, які втратили майно. Лише на вільній українській території їх близько 2 мільйонів.

– Скільки вони можуть відсудити в Росії?

– 3 мільярди доларів вистачить лише на задоволення претензій близько 50 тисяч переселенців. Сума компенсацій потерпілим громадянам перевищить 100 мільярдів. А ще є держава й бізнес.

При розрахунках збитків беремо до уваги практику Європейського суду з прав людини у справах війни в Югославії, окупації Північного Кіпру, Карабаського конфлікту.

Війна Іраку проти Кувейту тривала дві доби. Далі були сім місяців окупації. Загальна сума претензій, що Кувейт від імені держави, бізнесу та громадян висунув Іраку – 452 ­мільярди доларів. Претензії на понад 140 мільярдів уже визнали. З них більш як 40 мільярдів виплатили.

Іракський диктатор Саддам Хусейн давно мертвий, але кожен громадянин країни розуміє: його податки підуть і на компенсацію Кувейту. Невідворотна розплата за агресію здатна стати її запобіжником.

Війна може закінчитися завтра. Росія поверне Крим і Донбас. Але як жити з неврівноваженою ядерною державою по-сусідству? Світ має навчитися впливати на такі країни. Виплата компенсації за агресію – один із рецептів.

Якщо ще два покоління росіян після Путіна платитимуть компенсацію Україні, це змусить їх не мовчати, коли в чергових правителів почнуть зсуватися мізки.

На жаль, держава Україна не захищає своїх інтересів. При тому, що на окупованих територіях незаконно використовують надра, підприємства, землю.

– Чи можуть в Україні судити Росію?

До Другої світової війни майже всі країни виходили з концепції абсолютного імунітету держави: рівний проти рівного сили не має. Тобто одна країна у своїх судах не може судити іншу. Згодом були спроби на міжнародному рівні врегулювати так звану концепцію функціонального імунітету держави. Частина країн встановила його через закони, інші – через суди. –

Україна формує власну судову практику, що базується на цьому принципі. Його формула – якщо країна вийшла за межі суверенних повноважень, то втрачає імунітет у судах держави, на території якої вчинила це. Захоплення чужої території – це вихід за межі суверенних повноважень, як і початок неоголошеної війни.

– Москва не платитиме добровільно.

До рішень своїх судів українці часто ставляться скептично. Але місцевий суд Парижа арештував російське майно за позовом акціонерів компанії ЮКОС. Чому ж ми не можемо? –

Нині виявляємо російське державне майно в Україні. Щойно накладемо арешт на нього, підемо за кордон. Але не з одиничними заявами потерпілих, а з консолідованою претензією. Під нею лежатимуть 10 тисяч рішень українських судів. Кожне прийняте в індивідуальній заяві різними судами й суддями.

Через загрозу арешту майна Конституційний суд РФ постановив, що на території Росії не діє верховенство міжнародного права над внутрішнім. Москва погрожувала відповісти на арешти російського майна за кордоном арештами іноземного на своїй території. Але останнього є на 800 мільярдів доларів. А російського за межами РФ – на 2,9 трильйона.

– Як завершити війну на Донбасі?

Треба або перемогти, або капітулювати. До останнього ми не готові. Президент Порошенко пропонує формулу Придністров’я. Розповідають: правильно, що реєструємо на українській території підприємства, що працюють на окупованій. Це – зрадницька позиція. –

Половину бюджету Придністров’я наповнює єдиний там металургійний комбінат. Усю продукцію експортують. Республіка невизнана. Отже, без Молдови це було б неможливо. Свого часу зробили схему. Зареєстрована в Кишиневі частина підприємства відправляє за кордон продукцію в обхід міжнародних санкцій, ухвалених в інтересах Молдови. Влада у країні змінюється, але всі щось мають на тій справі. Якби не було цього джерела фінансування Придністров’я, ближче став би день об’єднання Молдови.

Останнє, що потрібно для перемоги, – віддавати на фронті життя. В той час як лише відсотків на 10 використовуємо можливості дипломатії. У Великій Британії більш як рік не було посла. А це – країна-гарант Будапештського меморандуму (5 грудня 1994-го США, Велика Британія та Росія гарантували безпеку й суверенітет України в обмін на її відмову від ядерної зброї. – Країна). Рік тому в нас було 26 вакантних посад послів. І зараз – близько 20. Посольства мають працювати з виконавчою владою країни, з парламентом, суспільством, засобами масової інформації, діаспорою. Мобілізовувати їх на підтримку України і проти агресора. А наші не працюють.

– Які настрої панують у Криму?

На старті окупанти брехали про шалену підтримку. Я 10 років керував партійною організацією «Батьківщини» в Криму. Займався всіма виборами. Мав професійну команду. Участь у псевдореферендумі брала третина населення, за нашою оцінкою. Меджліс кримських татар говорить про 37 відсотків. Не беру до уваги Севастополь. Бо там голосували й російські військові, й домашні тварини. Явка була нерівномірною. У Керчі – 70 відсотків, а в деяких сільських районах – близько п’яти. –

20 процентів жителів Криму душею завжди були в РФ. Так склалося історично. Російським військовим давали квартири на півострові. З Україною їх нічого не пов’язувало. Ще 20 відсотків – це патріотично налаштовані щодо України люди. Кримські татари й молодь. Решта – аполітичні. Позаторік частина їх додалася до проросійської групи під впливом пропаганди. Але тепер ці люди вже орієнтуються не на телевізор, а на холодильник. Отже, економічний тиск на окупанта має продовжуватися. Постачання товарів, електроенергії та води Північно-Кримським каналом припинили не для того, щоб ускладнити життя людям. А щоб збільшити ціну окупації для Росії. І для них цей чемодан став уже важкий.

– Що буде після деокупації півострова?

Закон –одавча влада зараз має сформулювати концепцію ладу, що пануватиме на той час. А також – якою буде відповідальність за злочини. Під кримінальну – за свої дії до окупації, під час і після – потрапляє величезна кількість людей. Починаючи від Сергія Аксьонова (глава уряду окупованого Росією Криму. – Країна) і військових зрадників, закінчуючи сільськими дільничними. Якщо всіх їх залишити в полі дії Кримінального кодексу, супротив деокупації буде жорстокий.

Потрібно підготувати проект закону про амністію щодо 95 відсотків цих людей. Таких, як дільничні. Військові, судді, прокурори, політична верхівка мають бути покарані. Колабораціоністам, наприклад, обраним до райрад чи сільрад окупаційної влади, потрібно заборонити на 15 років перебувати на державній службі й позбавити права голосувати. Лише тоді зможемо провести вибори в Криму. Як у Німеччині після денацифікації.

Також необхідно дати можливість обрати між російським і українським паспортом. Якщо бабця каже, що хоче померти росіянкою – нема питань. Хай здає український паспорт. Даємо їй вид на проживання. Але вона не голосує, і пенсію їй платить Росія. Той, хто залишається громадянином України, має віддати російський паспорт або заповнити декларацію, що ніколи його не отримував. Якщо потім російський документ десь засвітиться, накладуть великий штраф. Тим, хто на плечах окупантів прийшов у Крим із РФ, дати тиждень на збори і – до побачення.

– Що Україна робить для повернення півострова?

На державному рівні – нічого. Це результат змови в так званій нормандській четвірці. Сталася, коли Порошенко вперше поїхав на переговори (6 червня 2014 року в Нормандії під час урочистостей до 70-річчя висадки союзницьких військ відбулася зустріч президентів України, Росії, Франції та канцлера Німеччини щодо врегулювання української кризи. – Країна). Його вже обрали президентом, але ще не виконував обов’язків. Крим тоді винесли за дужки переговорів. –

Коли я виконував обов’язки заступника голови Адміністрації президента, там створили підрозділ з питань окупованих територій. З приходом Порошенка його ліквідували. У них цієї проблеми немає.

– Що необхідно зробити для повернення Криму?

– Наступати на всіх фронтах – юридичному, економічному, дипломатичному. Повернути світ до формату Будапештського меморандуму. У нас немає іншої відправної точки. Мусимо вимагати від країн-гарантів сісти за стіл переговорів. Відповідь, що Росія не погодиться, не приймається. Отже, інші гаранти – Велика Британія, США і Україна мають виробити заходи, що змусять її приєднатися. Порядок денний має формулювати Україна. Обговорювати не побажання Росії, а одне питання з двох частин – повернення нашої території і встановлення миру.

– Який найвірогідніший сценарій повернення Криму?

– Зміна влади в Україні. Ні Порошенко, ні Гройсман, ні чинний парламент не здатні на це. Вони позиціонують Україну у світі як упосліджену державу. Доки в ній правитимуть торгаші, нічого не буде. –

Є передумови, щоб 2017 рік став переломним для Криму і Донбасу. Економіка Росії падає. В США відбудуться вибори президента, й вони зможуть впритул зайнятися українсько-російською проблемою. Доти Європа знайде рішення проблеми з біженцями.

Однак за живого Путіна Крим і Донбас можна повернути, якщо він знайде формулу зберегти обличчя. Для цього є непублічна дипломатія. Тоді російська пропагандистська машина розповість про «історичне рішення»: РФ повертає Крим, що Путін порятував у скрутні для України часи. Також, мовляв, закриє російсько-український кордон і допоможе подолати бандитизм на Донбасі.

– Як вирішити питання національної автономії кримських татар?

– Увесь світ співпереживає долі 300 тисяч кримських татар, яких позбавляють батьківщини. Надання автономії можливе. Але всі заяви Порошенка до трагічних дат нічого не варті. Як її зараз створити? На території Херсонської області? Це спричинить складну реакцію місцевих жителів. –

Потрібно сформулювати зрозумілу для громадян України і для тих, хто в окупації, модель майбутнього ладу. Вона має відповідати інтересам більшості й бути прийнятною для меншості.

Переконаний, Крим повертатимуть за столом переговорів. Важливо, щоб за ним моделі не народжувалися експромтом. Бачення влади завтрашнього дня маємо сформулювати сьогодні. Оприлюднити, щоб його обговорили експерти, Меджліс, люди на окупованій території.

– Україна може виплутатися з невигідних їй Мінських угод? Як?

– Очевидно, що вони неефективні й юридично нікчемні. Але мільйони людей у Європі вивчили слова «мінські угоди». У суспільній свідомості лише одне питання – хто їх порушує? У ЄС достатньо адвокатів Путіна, які чекають на можливість скасувати санкції щодо Росії. –

Єдиний вихід із цієї западні – добиватися створення паралельного майданчика переговорів. Він має спиратися на Будапештський меморандум. Обов’язково – за участі Штатів і Великої Британії. Тоді «Мінськ» поступово помре.

– Що має бути спільним і відмінним у підходах до повернення Донбасу та Криму?

– Після повернення Крим може швидко отримати інвестиції. А Донбас немає сенсу відновлювати в первозданному вигляді, з екологічно брудними підприємствами. Треба думати, як тамтешніх жителів забезпечити роботою в інших галузях.

Андрій Сенченко, член Політради партії «Батьківщина», лідер Всеукраїнського руху «Сила права», журнал «Країна», 6 липня 2016-го.