Перші післявиборні тижні, незважаючи на суцільні свята, виявилися інформаційно насиченими.
Головними новинами стали: черговий акт кремлівської агресії у вигляді роздачі окупаційних аусвайсів на Донбасі та злегка закамуфльована під бажання передчасної інавгурації спроба швиденько рейдернути парламент шляхом дострокових виборів.
На цьому фоні другим планом пройшла інформація про зняття Петром Порошенком за співпраці з Гройсманом санкцій з «Молдавського металургійного заводу», розташованого у Придністров’ї, що контролюється Москвою.
Млява реакція на цю подію вилилася у чергові, абсолютно справедливі, обвинувачення Порошенка в корупції. При цьому і стара, і нова політична еліта, а також більшість українських аналітиків і ЗМІ навіть не задумалися про воєнні наслідки цього рішення.
Це зайвий раз демонструє, що в нас немов дві України – одна, що перебуває у паралельній реальності «великої політики», змішаної з великими грошима; і інша – країна, що воює: рідні і близькі солдат, які її захищають, вимушені переселенці, поранені-скалічені військові та цивільні, родини загиблих, словом – український народ.
Взагалі рішення про зняття санкцій з «Молдавського металургійного заводу» – вочевидь антиукраїнське, і його головними вигодоотримувачами є навіть не українські та молдовські корупціонери, а Кремль.
Справа в тому, що цей завод, сплачуючи податки до казни невизнаної Придністровської молдавської республіки, формує до 40% доходної частини її бюджету. Це дозволяє Путіну витрачати вдвічі менше коштів на її утримання, а зекономлене направляти на продовження війни проти України, на подальшу окупацію Криму і Донбасу, Абхазії та Південної Осетії, на підривні дії проти тієї ж Молдови.
Молдовські керівники, виправдовуючи свої зусилля з лобіювання інтересів флагмані промисловості невизнаної республіки, в своє виправдання розповідають, що завод зареєстрований на вільній території Молдови і нібито там сплачує податки.
Знайома схема, чи не так? Саме вона у 2014-му була скопійована українськими корупціонерами, що мають високі посади та великий досвід наживи на сірих схемах Придністров’я. Саме так влада виправдала постачання промислової сировини на окуповані території України і досі допомагає олігархам, обходячи санкції, торгувати продукцією своїх підприємств по всьому світу.
Кремль, який є реальним автором подібних схем, знайшов універсальний рецепт продовження війни. Він віртуозно експлуатує патологічну жадібність національних «еліт» і олігархів для підтримання конфліктів і маріонеткових режимів.
Всі чисельні конфлікти, а по суті – війни, ініційовані російською імперією, триватимуть допоки в нашій та інших постраждалих країнах при владі будуть знаходитися люди, для яких головний пріоритет – нажива за будь-яку ціну.
Тридцятирічна історія розколотої Молдови є переконливим доказом цього твердження.
Андрій Сенченко, Координатор Воєнного кабінету Юлії Тимошенко, Обозреватель, 6 травня 2019р.
