Чи може коштувати програмування додаткової кнопки «ТАК» у застосунку «Дія» чи кабінеті цифрових сервісів, наприклад, $20 млн?
Навіть якщо ця кнопочка – відповідь на серйозне запитання «Чи відповідають дійсності відомості про бенефіціарів вашої компанії, вказані у «Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»?
Це питання зараз – нагальне для бізнес-спільноти. Бо до 11 жовтня, згідно з наказом Мінфіну №163 від 19.3.2021 р., український бізнес повинен особисто здати реєстраторам актуальні відомості про кінцевих бенефіціарів юросіб.
Робиться це задля боротьби з відмиванням злочинних коштів. Ідея – в цілому вірна. Але реалізація її у виконанні Мінфіну та Мін’юсту – традиційно антибізнесова. Бо апріорі застосовує презумпцію винуватості щодо всієї бізнес-спільноти. Адже звіт про кінцевих бенефіціарів подається обов’язково, навіть якщо інформація в ЄДР – актуальна. І за неподання інформації – штрафи від 17 до 51 тис. грн.
І якщо навіть грубо порахувати, що, припустимо, 50%-60% з більш ніж мільйона українських підприємств-юросіб, що підпадають під дію цих норм – це ті, хто дійсно не хоче «світити» своїх кінцевих бенефіціарів, то залишаться ще не менш 40% сумлінних підприємців, у яких вся інформація у ЄДР – актуальна. І яким, однак, теж доведеться доказувати та підтверджувати, що відомості у ЄДР стосовно них – вірні.
А тепер порахуємо. Ці більш ніж 400, а то й всі 500 тисяч сумлінних підприємств мають заплатити нехай по 1000-1200 гривень нотаріусам. Це вже до 500 млн грн. Далі: на проведення всіх цих дій компанії повинні витратити час своїх співробітників, нехай навіть 1 годину робочого часу одного співробітника. При середній зарплаті у 14 тис. грн та 40-годинному робочому тижні, година робочого часу у середньому коштуватиме компанії 80 гривень. Це – ще до 40 млн грн втрат.
Тобто, недовіра держави до сумлінного бізнесу може коштувати йому щонайменше до $20 млн, а також втрачений час та нерви підприємців, юристів, бухгалтерів. І, з огляду на цю сумну статистику, виникає закономірне питання – а що робить Мінцифри, щоб диджиталізувати цей процес? Що роблять державні програмісти та дерегулятори на великих зарплатах, щоб полегшити сумлінним підприємцям спілкування з державою? Чому розрекламований першими особами держави paperless зовсім не стосується марудного паперового процесу підтвердження відомостей про кінцевих бенефіціарів? Чому, врешті-решт, у славнозвісній «Дії» не з’явилася кнопочка «ТАК» для сумлінних підприємців, у яких все гаразд з бенефіціарами, і яким немає сенсу витрачати додатковий час на формування цього звіту та подання інформації?
Сумно, що всі ці запитання – риторичні. Бо наразі у виконавчій владі існують два паралельних світи. В одному з них розповідають про дерегуляцію, paperless та малюють красиві презентації про полегшення умов ведення бізнесу, а в іншому – видають наказ Мінфіну №163 від 19.03.2021 р. про чергову «смугу перешкод» для сумлінних платників податків. Причому ці паралельні світи співіснують фактично в одній будівлі Уряду.
І навіть непоганий законопроєкт 5807, яким потенційно можуть бути спрощені процедури подання відомостей про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридичної особи, навряд чи вже виправить ситуацію. Бо він пройшов розгляд на профільному економічному Комітеті ВР лише наприкінці минулого тижня. А штрафи для бізнесу починаються вже з 11 жовтня.
Андрій Ніколаєнко, народний депутат від «Батьківщини», Interfax-Україна. Колонки, 28 вересня 2021 року.
