Сьогодні великий день, друзі.
Великий – не тому, що нашій країні виповнюється 25 маленьких офіційних років. Цей символічний відлік часу насправді важить не так багато.
А тому що, здається, сьогодні ми відчуваємо себе частиною Великої нації, як не було ніколи раніше.
Характер нації, як і людини, гартується в труднощах. Не у часи успіху та злету, а радше в часи падіння та розпачу.
За тисячу останніх років ми нарешті знайшли свою країну, об’єдналися та вибороли Незалежність. І не 25 років тому, а важкою боротьбою протягом століть.
Характер української нації народжувався віками і увібрав у себе дух свободи, жагу до справедливості, взаємотурботу, незламний залізний характер та доброту.
Боротьба – це вічна ціна свободи
За останні роки, пройшовши через Майдани і війну, ми вперше за довгий-довгий час додали до цих рис українців – гордість за свою країну та своїх громадян, патріотизм та віру у свої сили.
Цей шлях – нескінченний. Те, що ми вже здобули важкої працею, тепер вимушені ще важче захищати.
І ціна ця росте з кожним днем, збільшується пропорційно до того, чим успішнішою та незалежнішою стає нація. Ціна, яку ми платимо сьогодні, у рази більша й небезпечніша, ніж та, що була вчора.
Ми з вами всі разом, наші батьки та прабатьки, пройшли цей великий шлях.
Пройшли нескінченні війни, боротьбу, яка, здавалося, призводила лише до страждань. Нашу країну розривали на шматки, а вона знову відроджувалася з попелу.
Нашу мову та культуру забороняли, витісняли з міст, принижували, але все одно вони поверталися вже з новою силою.
Українська свобода – крізь віки
Яка велика наша з вами сім’я, я зрозуміла зовсім недавно, у маленькому містечку Олбані – столиці штату Нью-Йорк. Під час робочої поїздки з колегами-депутатами ми зібрали українську діаспору міста та штату. Це переважно дідусі та бабусі, які вже третє і друге покоління народжуються в США, які не говорять української, які не знають нічого про назви наших партій, але які збираються щонеділі в маленькій українській церкві, одягають вишиванки та танцюють під наші народні пісні.
Ми говорили їм про політичну кризу в Україні, але їм це було нецікаво.
І тоді ми розказали їм про те, яку Україну ми хочемо збудувати, розказали про Майдан та звичайних українців і добровольців на Сході. Вони дивилися короткий ролик про Україну, відеозйомки карпатських гір і херсонських соняшників, і… плакали. Ми теж не змогли стримати сльози – через їхню реакцію, щирість та якусь дитячу віру.
Віру у нас, віру в Україну та відчуття причетності до чогось – свого – великого та унікального… Наче історична дуга вигнулася, повернулася, та стерлися кордони часу, простору та мови.
Відчувати себе частиною великої нації, нащадками Київської Русі та Козацької Держави – це неймовірне відчуття та величезна відповідальність.
Ми поколіннями пізнавали свою землю, свою історію, навчилися пишатися тим, що ми українці, навчилися не падати духом.
Фундаментом характеру нашої нації стали дух свободи, жага до справедливості, незламний залізний характер та працьовитість, доброта, гостинність, глибоке почуття патріотизму, і віра в країну та самих себе.
Залишилося додати до нашого характеру цінність індивідуалізму та віру у можливості кожного й усіх.
Добре, що ми вже навчилися переступати через український фаталізм, який читається між рядками нашої літератури та в наших думках. Ми навчилися підніматися після кожного падіння і давати відсіч ворогу.
Тепер ми маємо збудувати не просто успішну державу та перезавантажити державні публічні інституції – без них справедливість та свобода неможливі! Але й поставити собі питання – яку країну ми хочемо мати через 25, 50, 100 років?
Якою має бути Україна через 100 років?
Я хочу жити у країні не лише успішних, але щасливих людей.
Країні свободи, де знають їй ціну та пам’ятають про це, на відміну від старої бабусі-Європи, та в країні справедливості.
Країні з багатою яскравої історією, якою можуть похвалитися так небагато держав світу, та із ще багатшим майбутнім.
Боротьба за Незалежність не закінчена. Відверто: кінець цієї битви ще далеко попереду.
Але ми вже пройшли половину шляху. Сотні тисяч українців, і нині, і протягом століть віддали життя за те, щоб наблизити цю перемогу.
І ми – переможемо!
Найкращі дні нашої великої нації та Держави – попереду.
Дай Бог, щоб в якомусь далекому майбутньому, в цей самий день, 24 серпня, якийсь інший молодий українець зміг сказати про нас, що ми важко виборювали нашу Незалежність та будували щасливу Державу. І ще – що ми перемогли.
З Днем Незалежності вас, друзі!
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», Українська правда, 24 серпня 2016 року.
