5 років з Майдану.
Важко якось згрупувати свої думки та почуття. Багато боротьби, багато роботи, багато інформації, мало результатів, мало світла у тунелі. Розпач і надія, злість, ненависть і любов, і дружба. Яке дивне все-таки життя. 5 років розчарувань та помилок – більше, ніж усього іншого.
Сьогодні нас на холодному Майдані людей 100. Ми йшли сюди з відчуттям злості, а тут – почали посміхатись один одному. Навколо чути сміх, не дивлячись ні на що.
Сьогодні тут знову залізні холодні високі конструкції. Майдан знову заставлений, фото ікон, священники на фото, жовті стрічки і герби – повним ходом підготовка до Томосу.
Сьогодні тут більше циніків, ніж мрій. Але ми є…
«Революції, справжні революції, – це НЕ ті, які змінюють політичну форму правління чи членів уряду, а ті, які змінюють суспільні інститути і відносини власності, – вони назрівають несвідомо, поки випадкові обставини не запалять іх».
Ернандо де Сото «Інший шлях. Невидима революція у третьому світі».
Ернандо дещо знав про революції, економіку та бюрократію.
Настав час подорослішати та визнати правду: наша Революція Гідності, наш Майдан – не змінили і не перезапустити державні та суспільні інституції.
Не привели до зміни відносин власності чи рівності перед законом та судом.
Запиту на зміну інституції та відносин власності – все ще немає. Політичної волі – тим паче. Утім, такий запит може формуватися лише або знизу, або згори.
…Ми застрягли у пошуку винних, у технологіях, в амбіціях, в лозунгах, у процесі.
Ми дозволили себе розділити, завести у коридори переговорів, слоганів та вітряків, з яких немає виходу. І вже завалений вхід. Ми дозволили завести себе у лабіринти брехні і забули про «Велику картину», про глобальну картину необхідних змін, яку бачили раніше, яку відчували на Майдані, за яку боролися.
А робота кожного з нас у своєму маленькому куточку над окремих шматочком пазлу – неефективна. І не може бути такою.
Що робити?
[1] Створювати запит.
Формувати розуміння важливості нових інституції та перезавантаження існуючих. Заміни не лозунгів, облич чи людей на посадах, а саме інституцій. Створення гарантій іх незалежності та ефективності.
І важливість захисту власності, рівного для всіх, як базис для перезавантаження. І рівність усіх перед цим захистом і законом. Створювати запит на це – глобальний та невідворотній.
[2] Ставати владою.
Добиватися влади. Не боятися влади. Йти у владу, політику, громадську активність. Підтримувати похід кожного нашого потенційного союзника. Підтримувати один одного.
[3] Покладатися на власні сили.
Не на них, не на іх згоду, подачки чи компроміси, не на іноземців, не на американських експертів, МВФ чи ЄС, а на себе, чорт візьми. Боротися за себе і свою країну.
[4] Об’єднуватися.
Об’єднуватися за спільними ідеями перезавантаження інституцій та частинами роботи.
Об’єднуватися, як ми раніше вміли, не навколо однієї людини чи одного плакату, а навколо одних спільних запитів та одних спільних вимог.
Заради глобальної картини, країни щасливих людей та країни можливостей.
Ми пройшли величезний шлях і одночасно зробили, здається, лише маленький-маленький крок. Але ми – є.
Нас менше кожен раз на холодному пустому Майдані. Але я знаю, що нас – багато.
Ми – йдемо далі. Ми – віримо. Віримо у себе. Ми не здаємося. А поки ми не здаємося – ми переможемо.
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», УП.Блоги, 22 листопада 2018р.
