Альона Шкрум: Гібридна оборона

Ну що ж, саме час підвести підсумки щодо Закону про так звану реінтеграцію Донбасу, проголосованого у Верховній Раді України.

Ви мусите знати, що фінальна редакція закону, на жаль, не стала і не стане сильною стратегією щодо відсічі збройної агресії Росії, щодо оборони держави та по повернення Криму і Донбасу.

Повторюючи нам три роки про важливість «Мінських угод» та про «гібридну війну», пан президент в один з найважчих історичний для нашої держави моментів завів нас у гібридну оборону.

Гібридну, тому що президент і Головнокомандувач фактично відмовився виконувати свої конституційні обов’язки з оборони держави.

Це і зрозуміло: усе своє життя він був гібридним політиком і бізнесменом, а став – гібридним головнокомандувачем із занадто «гібридними» інтересами.

Тільки от проблема у тому, що гібридна оборона ніколи не дасть нам усіх ефективних можливостей, передбачених нашою Конституцією та міжнародним правом, для захисту своїх територій, своїх громадян та свого суверенітету.

Ця гібридна оборонна стратегія президента вилилася у:

– мантри про «неможливість виграти війну воєнним шляхом» (тож треба погодитися на Мінськ і умови агресора);

– у небажання влади обороняти державу відкрито та у конституційний спосіб, (бо це «спровокує Путіна і завадить санкціям»),

– у два Мінськи, які президент і надалі тримає на життєзабезпеченні та через які неможливо повноцінно обороняти нашу державу усіма доступними засобами для ведення війни;

– у небажання / неможливість перебудувати економіку на воєнні рейки, та зменшити різко нашу економічну залежність від РФ;

– і, як абсолютно кричущі наслідки, у новий бізнес на війні та засудження судами наших захисників за використання зброї та захист блокпостів – через правову невизначеність режиму, сумнівні терміни «АТО», «особливий режим» та «використання ЗСУ у мирний час».

На жаль, і в цьому новому Законі про реінтеграцію президент побоявся повернутися повністю у конституційне русло НЕ гібридної, а справжньої оборони держави.

Як мало бути?

[Збройний напад на нас] – [рішення Президента про мобілізацію та введення воєнного стану в окремих районах 2 областей] – [затвердження у ВР указу про використання ЗСУ] – [надання всім органам спеціальних повноважень для відсічі збройної агресії] – [тимчасове обмеження прав людини для відсічі агресії].

Що ж ми маємо зараз та за останні 3 роки?

[Збройний напад на нас] – [рішення Президента про АТО та про мобілізацію через АТО] – [надання повноважень військовим для боротьби із тероризмом] – [переговори у Мінську з «террористами», а не з РФ і підписання Мінську з РФ, як «гарантом» виконання угод ДНР та ЛНР] – [невиконання РФ жодного пункту Мінську] – [правова невизначеність та засудження наших захисників через використання зброї та різні тлумачення «особливого періоду» судами] – [обмеження прав людини без введення воєнного чи надзвичайного стану та в порушення Конституції і міжнародних норм].

Зараз же, де-факто обмежуючи права громадян на рівні воєнного стану та надаючи державним органам виключні повноваження, це робиться без введення воєнного стану, і це дуже небезпечна історія.

Останні три дні ми намагалися прибрати подібні антиконституційні обмеження прав громадян та розширення повноважень державних органів із комітетської редакції Законопроекту.

Нам вдалося, принаймні, прибрати із закону неконституційну поправку Пашинського та Вінника, якою пропонували дати право СБУ без рішення суду прослуховувати телефони громадян на всій території України, плюс здійснювати пошукові заходи в системах телекомунікацій і соціальних мережах, при чому безстроково.

В чому великі мінуси закону?

– Коаліція відмовилася об’єднати у законі Крим і Донбас та визначити чітко у дату окупації нашої держави Росією;

– коаліція і надалі заклала можливості для корупційної торгівлю з окупованими територіями;

– у законі надані можливість обмежувати права людини у неконституційний спосіб та розширено повноваження президента. В тому числі йому надається право не вносити у парламент окремо указ про використання ЗСУ ні зараз, ні у майбутньому, хоч це і є імперативною нормою Конституції;

– коаліція відмовилася повернутися до конституційного шляху відсічі агресії проти держави: через створення Ставки Головнокомандувача та відповідальність Головнокомандувача за оборону країни, а не через якісь нові органи та координаційні штаби.

У чому ж крок уперед?

Закон, принаймні, змінює правовий режим з режиму «АТО» – на відсіч збройної агресії РФ.

На законодавчому рівні ми вперше говоримо не про «АТО», а саме про «забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації». Це є надзвичайно важливо не лише для правового режиму та відповідності Конституції, але і для наших військовослужбовців, які виконують свій конституційний обов’язок та для захисту їх прав.

І це правильні зміни. Хоч і запізнілі на 2 мертвих Мінська та 4 роки «миротворчих» ініціатив президента, який замість відсічі реальної агресії та захисту держави обрав і продовжує обирати – оборону гібридну.

Тільки от державу або обороняють – або ні.

Або всі сили, військові, дипломатичні та внутрішні ресурси кидають на оборону, або граються у бізнес, контрабанду, торгівлю, у загравання з агресором, гібридні операції та підміни понять.

Так, історія показала, що президент – може бути гібридом головнокомандувача, політика і торгаша.

Але от оборона держави – гібридною не буває.

Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», Українська правда.Блоги, 18 січня 2018р.