Держава оцінила життя свого військовослужбовця у 46 тисяч доларів.
Ці гроші надаються родині загиблого. Але лише якщо військовослужбовець загинув у бою. Бо якщо від хвороби чи поранень вже після звільнення – то ціна життя і допомоги родині – 0.
Людина – істота соціальна, дуже швидко звикає до усього, пристосовується до будь-яких умов. Такий же в нас механізм психологічного захисту. Ми вже всі звикли до війни, до повідомлень з АТО, навіть до похорон хлопців, до збору грошей на протези та лікування тим, хто повернувся.
Але неможливо звикнути до розповідей і сліз дружин військовослужбовців, які втратили своїх чоловіків, залишились самі з 4 дітьми і говорять тобі:
«Як же так, що ми нікому не потрібні. Мій же Володя/ Віталік/ Семен не ховався, пішов воювати, відслужив, був поранений. А коли захворів – ми стали всім непотрібні. Ми самі з 4 дітьми-сиротами і боргами за лікування. Що нам робити?»
Ось історія, яка повторюється на фронті вже тисячі разів:
Військовослужбовець переохолоджується в окопі та захворює. Він не лікується, бо йому не до того, він зайнятий і купа завдань. Отримує ускладнення. Далі – пневмонія. Його лікують, але лікування довго не допомагає. І його звільняють зі служби через непридатність до неї «за станом здоров’я».
Дома його чекає дружина з дітьми і мати, вони довго збирають гроші на його лікування. Але солдат помирає. Після чого – дружина не отримує ні копійки допомоги чи компенсації, передбаченою законом, бо формально чоловік помер не на службі, а уже після звільнення з неї – у лікарні.
Будь-яка нормальна країна надає компенсацію сім’ї військового, якщо він помер навіть через 6 місяців чи 1-2-3 роки після звільнення, але саме через травми та хворобу, що отримав на війні. Але не наша держава і не наші державні діячі.
Пан Полторак відповідає на емоційні листи дружин дуже просто: «законом не передбачена виплата компенсації вам за померлого чоловіка, адже він помер через день/місяць/тиждень після звільнення».
Держава цинічна, держава жадібна, державна машина лицемірна.
Держава оцінила життя свого військовослужбовця в – 46 тис. дол.. одноразової грошової допомоги його родині. Але якщо військовослужбовець помирає після звільнення від травм, поранень, хвороб, що отримав на службі, – його родина не отримує ні копійки. Жодної.
Їм залишаються – лише рахунки за лікування та борги.
Ми ж подали дуже простий законопроект #6268, напрацьований «Юридичної сотнею» разом з Міноборони, який припинить це приниження і дозволить виплачувати компенсацію родинам померлих військовослужбовців, якщо вони померли через хворобу чи поранення/ травму, які отримали під час служби.
Все дуже просто, от тільки вже 2 місяці профільний комітет пана Пашинського не розглядає на комітеті ні наш законопроект, ні особистий альтернативний пана Пашинського та пані Чорновол. Пан Пашинський навіть не попросив за процедурою у ГНЕУ зробити висновок на ці закони.
Сьогодні я знову слухала розповідь жінки, що втратила чоловіка після довгої хвороби, на яку він захворів у АТО, коли служив.
Вона плаче на брифінгу, а я сиджу поряд і не знаю, що мені їй сказати, і як пояснити…
Що пояснити? Що профільний комітет Нацбезпеки та оборони, який би мав ще 3 роки тому подібний проект напрацювати і невідкладно провести у залі, усе учорашнє засідання Комітету присвятив «державній зраді» Юлії Тимошенко за газовий договір 2009 року, але так і не розглянув законопроект про компенсацію родинам погиблих воїнів…?
Я не можу звикнути до цинізму, до ницості духу, до байдужості до всього, крім грошей і політичної вигоди. Я не хочу у це вірити.
Я не можу звикнути до того, що наша країна розділена навпіл. Що у країні – безмежна прірва. З одного боку – герої, люди, які здатні покласти життя за Україну та її громадян, які волонтерять, жертвують гроші і час, і частинку свого серця, які кожен день борються, в яких ця війна пробудила всі найкращі, найвищі людські якості.
З іншого боку, ті, кому фіолетово, у кого війна відкрила найгірше. Хто байдужий до страждань, хто думає лише про себе та заробляє на цій війні.
Я обіцяю дружині загиблого АТОшника, що зроблю все, щоб ВР прийняла даний закон. ВР має це зробити до «канікул» – прийняти будь-який з альтернативних законопроектів і врегулювати це питання.
Як? Лише змусивши комітет розглянути закон і швидко винести його у зал. Тому всі наступні середи я буду проводити у компанії членів комітету з питань безпеки та оборони. І прошу про підтримку колег, журналістів та вас усіх.
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», «УП. Блоги», 8 чеврня 2017р.
