Андрій Сенченко: Нова стратегія миру та безпеки. Армія – це люди

Проблеми наших Збройних сил пов’язані не лише з рівнем фінансування.

Основа сильної армії – це люди, повага до солдата і довіра до командира.

Таку армію нам ще належить створити.

Військовослужбовець-контрактник – це не солдат удачі, готовий за гроші ризикувати своїм життям.

У сильній армії в кожного солдата, який захищає країну, визначальним має бути почуття впевненості.

Впевненості не лише в правоті своїх дій, а й в їхній законності.

Впевненості в тому, що в тилу його родина влаштована і захищена державою.

Впевненості в надійності зброї, яку йому дала країна, в командирах, штабах і тилах.

Впевненості в тому, що його – живого, пораненого або загиблого – не залишать на полі бою або не забудуть в полоні.

Кожен воїн і його родина мають бути впевнені, що у разі поранення або загибелі для держави і армії солдат або родина загиблого будуть об’єктом особливої турботи, а не тягарем.

Для такої впевненості нам в країні необхідно багато що змінити.

Поетапно переходячи на контрактний принцип комплектування, наше військо досі не позбулося найгірших рис призовної армії радянського зразка, і в цьому, мабуть, полягає найбільша проблема.

Як справедливо писав британський військовий експерт Глен Грант, маленька радянська армія України не зможе протистояти великій радянській армії Росії. Для цього необхідні якісно інші, мобільні та гнучкі Збройні Сили.

Має бути проведена реформа на марші, яка глибоко зачіпає законодавчі основи побудови Збройних Сил, а також всю систему військового управління і прийняття рішень в армії. Від вертикально-інтегрованої безвідповідальності, злодійства і пережитків кріпацтва належить в стислі терміни перейти до мобільної, високотехнологічної, добре підготовленої та озброєної професійної армії, побудованої на делегуванні повноважень і мотивації бійців і командирів.

Необхідно привести до нормального стану законодавчу базу застосування Збройних Сил, понівечену за роки т. зв. антитерористичної операції. Багато законодавчих актів, що прийняті до війни, виявилися не придатними для практичного використання. Водночас намагання керівництва держави маніпулювати питаннями організації оборони, як це було з так званим «АТО» чи у випадку з введенням «воєнного стану», значно послабило нашу країну перед агресором.

Для того щоб оцінити ступінь абсурду в питанні організації Збройних Сил, досить взяти до рук чинне Положення про Міністерство оборони України, затверджене у 2011 році Януковичем.

І питання навіть не в підписі колишнього президента, якому висунуто звинувачення в державній зраді, а в тому, що і на п’ятий рік війни ані Верховний Головнокомандувач, ані Міністр оборони, ані начальник Генштабу цей документ навіть не відкривали. Інакше вони б побачили, що відповідно до цього положення Державна служба з надзвичайних ситуацій досі значиться в сфері управління Міністерства оборони, водночас, з літа 2014 року, перебуваючи у підпорядкуванні МВС.

З цього і починається правовий нігілізм і системна безвідповідальність в державі та армії.

Потребують суттєвого коригування військові статути, які багато в чому скопійовані з радянських і не враховують специфіки контрактної армії.

У Збройних Силах взагалі відсутнє типове положення про військову частину, як державну установу. Не врегульовано не лише права і обов’язки частини, як суб’єкта цивільних правовідносин, а й командира, як її керівника.

Особливою проблемою є система соціальних гарантій для військовослужбовців та їхніх родин, яка сьогодні нікому і нічого не гарантує.

Так, наприклад, Указом Президента України встановлено пільги з навчання дітей учасників бойових дій у вищих навчальних закладах за кошти державного бюджету. Водночас, Постановою Кабміну передбачена можливість отримання такої пільги лише при вступі до навчального закладу.

А як бути, якщо спочатку дитина поступила вчитися, а потім її батько або мати пішли захищати країну? А ніяк, на думку чиновників, поїзд пішов!

Українська армія, яка відродилася навесні 2014-го силами добровольців і волонтерів, внаслідок відсутності системних змін продовжує жити від кризи до кризи, від вибуху до вибуху, і останні на арсеналі в Ічні є тому підтвердженням.

Черговий пік кризи припав на поточний рік – з армії йдуть близько 30 тисяч підготовлених воїнів, що пройшли фронт. Проблема не лише в рівні грошового забезпечення, а і, значною мірою, в ставленні до солдата, як німого людського матеріалу. До третини офіцерів, причому не паркетних, а бойових, збираються покинути лави Збройних Сил, бо не бачать для себе надійної перспективи на військовій службі.

За такої плинності кадрів доводиться готувати втричі більше екіпажів танків, снайперів, операторів протитанкових комплексів, фахівців усіх військових спеціальностей. На це йдуть величезні кошти, яких бракує на підвищення грошового забезпечення, переозброєння і створення гідних умов служби.

Наша команда вже кілька місяців працює над пакетом законодавчих і нормативних документів, одним з яких є новий контракт на службу в Збройних Силах. До цієї роботи долучилися понад три тисячі діючих і колишніх воїнів-контрактників і командирів, що внесли свої пропозиції.

Питання не в тому, щоб підготувати документ на п’ять сторінок, який знову не працюватиме, а в одночасній підготовці системних змін до законодавства, які разом з новим контрактом від імені держави будуть насправді гарантувати умови служби і життя військовослужбовця та його родини.

Окрім змін у законах, важливо щоб повага до армії, дух справжнього захисника Батьківщини зароджувалися ще на шкільній лаві.

Свого часу маршал Маннергейм справедливо сказав: «Укріплення, артилерія, іноземна допомога – все це не матиме жодної цінності, якщо звичайний солдат не усвідомлює, що саме ВІН охороняє свою країну».

Наше завдання полягає в тому, щоб на будь-якому етапі кар’єри військового і в будь-який період історії країни військова служба була престижною, привабливою і почесною.

В сучасній контрактній армії у військовослужбовця має бути всього два завдання – вчитися воювати і, власне, воювати за свою країну, якщо це буде необхідно.

І третього не дано. Витрачати час, відведений на підготовку захисника країни, на підмітання плацу або побілку бордюрів – злочинна розкіш.

При цьому ми маємо пам’ятати, що воїн – не робот, – в нього є особисте життя, і служба в армії не повинна його руйнувати. У новий контракт закладаються всі необхідні механізми, що захищають особисті права військовослужбовців.

Ми готові запропонувати механізм регулярної індексації грошового забезпечення, який передбачає заробітну плату рядового контрактної служби на рівні, що в півтора рази перевищує середню заробітну плату в країні. Вся система оплати ратної праці має адекватно співвідноситися з рівнем відповідальності і кваліфікацією військовослужбовця, а також зі ступенем ризику.

Важливою частиною нового контракту для Збройних Сил є мотиваційний пакет, що включає базові гарантії щодо забезпечення житлом, медичного обслуговування, отримання освіти, пенсійного страхування та інших питань, а також додаткові пільги для учасників бойових дій та членів їхніх родин.

В контрактній армії проблема забезпечення житлом набуває інших, аніж раніше, масштабів. Будівництвом казарм, стилізованих під гуртожитки, і простою постановкою в нескінченну квартирну чергу її не вирішити.

Аналіз всіх можливих варіантів дозволяє зробити висновок, що для тих, хто зараз вливається в лави Збройних Сил, лише спеціальна іпотечна програма, яка передбачає погашення відсотків по іпотеці державою, а в певних випадках і основної частини боргу, в поєднанні з гідною заробітною платою професійного військового зможе реально зрушити питання з мертвої точки.

Гідна пенсія захисникам Батьківщини – необхідна умова підвищення престижу військової служби. Найближчим часом наша команда оприлюднить розроблену концепцію пенсійного забезпечення військовослужбовців, що враховує специфіку військової служби за контрактом, а також тривалість перебування в зоні бойових дій.

Особлива увага приділяється зміні підходів до роботи з учасниками бойових дій, родинами загиблих і поранених.

Виключно важливим завданням є організація психологічної реабілітації учасників бойових дій. Зіткнення з реаліями війни, а також труднощі подальшої реінтеграції до мирного життя витримують не всі. З початку воєнних дій близько 650 військовослужбовців покінчили життя самогубством. Ця статистика не враховує тих, хто звів рахунки з життям, звільнившись з армії.

Армія, що має реальний бойовий досвід, – важлива перевага держави, але війна породжує великі і багатогранні проблеми для суспільства, що вимагають системних зусиль для їх вирішення.

На жаль, чинна влада в особі Міністерства оборони і Мінсоцполітики вважає за краще лише імітувати зусилля з психологічної реабілітації та соціальної й професійної адаптації учасників бойових дій. Систему ефективної психолого-соціальної допомоги в країні доведеться будувати з нуля.

Воїнам, що отримали поранення і каліцтва на фронті, держава зобов’язана гарантувати умови для адаптації до мирного життя після служби.

Кожен захисник України має бути впевнений, що в скрутну хвилину держава забезпечить підтримку його родині й дітям. Така підтримка має спиратися не на обіцянки політиків або милосердя чиновників, вона має бути гарантована Законом.

Наша позиція полягає в тому, що учасники бойових дій, загиблі, зниклі без вісти і поранені воїни для Міністерства оборони назавжди мають залишатися в строю. Для того щоб це не було пустопорожнім гаслом, ми готуємо новий закон про ветеранів, що враховує досвід Хорватії.

Діюча система соціального забезпечення військовослужбовців та членів їхніх родин є абсурдною, починаючи з назви відповідного закону, який говорить про «захист військовослужбовця», тобто людини, покликаної захищати свою країну.

Підписуючи контракт на військову службу, громадянин бере на себе зобов’язання зі зброєю в руках захищати свою Батьківщину. Держава, в свою чергу, повинна брати на себе відповідальність за виконання зобов’язань перед своїм захисником і його родиною.

Паралельно з новим контрактом готуються суттєві зміни системи мотивації. Обов’язковим додатком до контракту пропонується зробити збірку всіх пільг і соціальних гарантій для військовослужбовців та їхніх родин, закріплених в законах і підзаконних актах. Нашою командою розроблений механізм, який гарантує їхню реалізацію.

У жовтні п.р. Юлією Тимошенко поданий до Верховної Ради проект закону № 9141, який вносить зміни до діючого Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Цей законопроект передбачає: якщо військовослужбовець, підписавши контракт, взяв на себе зобов’язання перед державою, то і зобов’язання держави перед ним і його родиною стають фактичною частиною контракту і на весь його термін не можуть зменшуватися.

Очевидно, що одним законом не обійтися. Саме тому наша команда готує новий базовий закон про гарантії для військовослужбовців і членів їхніх родин. Всі концептуальні положення цього законопроекту будуть запропоновані для широкого громадського обговорення.

Окрім того, триває робота над підготовкою змін до Кодексу про адміністративні правопорушення, які передбачають штрафи за недотримання прав, пільг і гарантій, встановлених для військовослужбовців та їхніх родин.

Водночас готується положення про Правову інспекцію Міністерства оборони як орган, покликаний забезпечити виконання зобов’язань держави й армії перед воїном-контрактником. У складі Правової інспекції передбачаються соціально-правовий і службово-правовий напрямки.

У разі порушення соціальних прав військовослужбовців та членів їхніх родин представники соціально-правової інспекції зможуть накладати адміністративні штрафи на підприємства, установи й організації, а також їхніх посадових осіб. Такі інспектори мають працювати при кожному обласному військкоматі. Годі шукати добрих депутатів та справедливих чиновників – мають працювати закон і система.

Що ж до службово-правової інспекції, то її завдання перевіряти військові частини на предмет порушень умов контракту з військовослужбовцями, та за необхідності накладати адміністративні штрафи на керівників і посадових осіб, що порушують закон.

Комплекс заходів, що розробляється нашою командою, покликаний стимулювати молодь до підписання першого контракту на службу в армії, а воїнів-контрактників до підвищення своєї кваліфікації і продовження служби.

Кожен наступний контракт має включати додаткові стимули. Також необхідно розробити типові критерії оцінки результатів служби за минулий період. Стимулюючи продовження контракту і водночас виставляючи умови для цього, армія зможе на кожному етапі відбирати кращих. Все це дозволить, розумно оновлюючи, стабілізувати кадровий склад українського війська, підняти рівень професійної підготовки і боєготовності.

Предметом особливої турботи держави має стати підготовка майбутніх офіцерів. Кожен воїн-контрактник, який брав участь в бойових діях і пов’язав своє подальше життя з армією, повинен мати право і можливість для отримання необхідної освіти і побудови кар’єри в армії.

Необхідно не лише зміцнити матеріальну базу, підняти рівень і престиж всієї системи військової освіти, а й докорінно змінити розуміння ролі командира в армії і його ставлення до підлеглих. Країні потрібні високоосвічені ініціативні офіцери, що підготовлені для служби в сучасній армії, здатні приймати рішення, що поважають солдата й усвідомлюють відповідальність за кожне людське життя. Саме вони мають стати частиною нової еліти українського суспільства.

Пріоритет для кар’єрного зростання в армії мають отримати учасники бойових дій. Українських воєначальників необхідно вирощувати з лейтенантів, які проявили себе на війні.

Принципово інша, набагато важливіша роль у новій українській армії має відводитися молодшим командирам. Для того щоб корпус сержантів дійсно став становим хребтом української армії, недостатньо змінити систему військових звань і перейменувати радянські «учебки» на центри з підготовки сержантів й інструкторів по стандартах і програмі НАТО. Необхідно суттєво переглянути функції сержантів і офіцерів, сформувати інші психологічні установки, створити стимули для професійного зростання і стабільної служби.

Основою обороноздатності країни має стати професійна армія і ефективна система служби в резерві. Все це необхідно доповнити розвиненою системою територіальної оборони, покликаною стримувати агресора в разі масштабного вторгнення.

Створення такої єдиної системи важливо не лише в суто воєнному відношенні, а й з точки зору соціальної організації українського суспільства, єднання нації для захисту своєї країни.

На підкріплення цих висновків хочу ще раз повернутися до думок маршала Маннергейма, який говорив: «Війна – справа не лише армії. Це доля всієї нації».

Здавалося б, усе очевидно, але досі президентом не внесений до парламенту проект закону про територіальну оборону, і не передбачені кошти на її фінансування.

Треба розуміти, що внаслідок руйнівних дій і бездіяльності військово-політичного керівництва держави, у випадку загострення на фронті, без добровольців і волонтерів знову буде дуже тяжко.

Проблема теперішнього політичного і військового керівництва країни не в тому, що воно чогось не знає, а в тому, що в нього інші пріоритети. Вони ніколи не визнають своїх помилок.

Наступна публікація буде присвячена озброєнню української армії.

Більше читайте на сторінці Воєнний кабінет Юлії Тимошенко.

Андрій Сенченко, член Політради партії «Батьківщина», лідер Всеукраїнського руху «Сила права», Обозреватель, 5 грудня 2018р.