Сьогодні четверта річниця підписання Мінських домовленостей відомих, як «Мінськ 1».
Важливо, що на цьому кабальному договорі не стоять підписи президентів України та Росії. Тоді Петро Порошенко добре усвідомлював, що за цей договір доведеться відповідати, тому що відверто здавалися позиції України. «Мінськ 1» легалізував терористів, з якими лідери держав сіли за стіл перемовин.
Пройшло чотири роки, і всі вже чудово усвідомлюють, що мертвонароджені Мінські угоди не запрацюють ніколи. Зрештою, і терористів, які ставили свої підписи від документом, практично немає. Захарченко мертвий, а Плотницький – розчинився у повітрі…
Тим часом, рупор Кремля Лавров заявив, що не бачить сенсу збиратися у Норманському форматі. Прикро, що Будапештський меморандум, який дає певні преференції Україні та має гарантувати територіальну цілісність нашій державі, досі нехтується. І не тільки країнами підписантами, а в насамперед Україною. Ті політики, які вишукують негатив та спірні питання в Будапештському меморандуму, певним чином працюють на країну агресора.
Тож, не маючи ані найменшого ефекту від Мінського процесу, ми повинні шукати нові формати для порозуміння заради встановлення миру і відновлення територіальної цілісності, і не лише на міжнародній арені, але й всередині українського політикуму.
Тому Юля Тимошенко й вийшла із справжньою державницькою ініціативою підписати Меморандум щодо незмінності європейського та євроатлантичного вибору, протидії російській агресії та відновлення територіальної цілісності України.
І тут – знову про відповідальність Порошенка. Він як лідер політичної сили та потенційний кандидат у президенти фактично відмовився ставити підпис під запропонованим документом. Мовляв, «формат документу, який не передбачає юридичних зобов’язань є неефективним». І взагалі, його, бачте, слово «меморандум» дратує….
Але ж саме Петро Порошенко не використав Будапештський меморандум для захисту незалежності і територіальної цілісності України від російської агресії, натомість двічі у Мінську погодився з умовами, які надиктувала країна-окупант.
Вочевидь, президент не хоче брати на себе жодних зобов’язань, навіть у формі меморандуму. Те, що це не зобов’язуючий документ – просто відмовка. Інакше він запропонував би інший, може й жорсткіший формат документу.
Мабуть, Порошенка найбільше не влаштовує пункт запропонованого Тимошенко меморандуму, який стосується санкцій. Адже саме у разі сумлінного виконання взятих зобов’язань президент він мав би згорнути торгівлю з Росією, яку ведуть підконтрольні йому бізнес-структури.
А Порошенко цього не хоче.
Ірина Верігіна, член Політради партії «Батьківщина», голова Луганської обласної парторганізації, Facebook, 5 вересня 2018р.
