Останнім часом урядовці Гройсмана, налякані негативним ставленням до себе з боку суспільства, заявляють, що про підвищення пенсійного віку в проекті Меморандуму про співпрацю з МВФ і під час переговорів уже не йдеться. Але не все так просто…
Згідно з останньою версією Меморандуму з МВФ, у пункті щодо пенсійної реформи йдеться про таке. Для того щоб поставити систему пенсійного забезпечення на стійку основу, парламент ухвалить до кінця квітня 2017 року закон про комплексну пенсійну реформу (нова дата структурного маяку, що мав бути виконаний наприкінці грудня 2016-го), яка набуде чинності з 1 січня 2018 року.
Ця реформа матиме такі характеристики:
1.Новий набір варіантів виходу на пенсію з ширшим діапазоном пенсійного віку, аніж тепер, залежно від загальної кількості років трудового стажу, а також з отриманням пенсійних виплат, які стимулюватимуть до пізнішого виходу на пенсію;
2.Економія не менше як 3% ВВП у довгостроковій перспективі, зокрема, за рахунок подовження ефективних років трудового стажу населення.
Ця загальна система застосовуватиметься до всіх категорій професій, за винятком обмеженого переліку небезпечних робіт.
Також на українців чекає новий пенсійний податок.
«Додатковий податок на внески соціального страхування буде введено до сплати роботодавцями актуарно справедливо (актуарні розрахунки – розрахунки тарифних ставок страхування на основі методів математичної статистики, застосовуються у всіх видах страхування. – Прим. авт.), він буде накопичуватися на персоніфікованих рахунках», – йдеться у проекті меморандуму.
Податок використовуватиметься як проміжне джерело фінансування пенсійної реформи
Крім того, представники МВФ зробили офіційну заяву, що, попри публічні заперечення, українська влада таки погодилася на підвищення пенсійного віку!
Про це заявив керівник Департаменту зовнішніх зв’язків Міжнародного валютного фонду Джеррі Райс: «Україна гостро потребує реформування пенсійної системи шляхом підвищення пенсійного віку, або пенсійного стажу. Влада України погодилася з необхідністю проведення пенсійної реформи».
Це означає, що український уряд готовий впроваджувати заходи щодо поступового збільшення трудового стажу до тих пір, поки він не досягне 35 років, та підвищення пенсійного віку до 63 років у 2027 році!
Під пенсійною реформою уряд розуміє зобов’язання перед МВФ щодо підвищення пенсійного віку, збільшення терміну страхового стажу, обмеження можливостей із дострокового виходу на пенсію і заборони пенсіонерам працювати.
З огляду на те, що середня тривалість життя чоловіків в Україні становить близько 62 років, багато хто не доживе до пенсії, якщо пенсійний вік таки підвищать.
За умови збільшення страхового стажу жодного економічного сенсу в легальному працевлаштуванні не буде, бо раціональніше накопичувати на пенсію самостійно, незалежно від держави. Це стане однією з причин подальшої тінізації ринку праці.
Якщо реалізують заплановане підвищення з нинішніх 15 до 35 років обов’язкового страхового стажу, необхідного для отримання трудової пенсії (відлік цього моменту з 2000 року), то жоден із тих, хто народився в 70-ті, 80-ті, 90-ті роки минулого сторіччя не матиме права на пенсію за віком. Бо ж такого обсягу страхового стажу в них не набереться, хоч до смерті працюй.
Отож, щодо економічної доцільності:
1. Підвищення пенсійного віку взагалі ніяк не поліпшить ситуацію з наповнюваністю бюджету ПФУ, оскільки не забезпечить зростання його доходів.
2. Подовження ефективних років праці призведе лише до того, що для молоді не буде робочих місць, а загальна кількість платників до ПФУ не збільшитися.
3. Навіть більше, громадяни передпенсійного віку готові працювати за менші гроші, ніж молодь, відтак рівень середньої зарплатні по країні буде нижчим, аніж якби вони вийшли на пенсію вчасно, а їх місце зайняли б молоді працівники. Безробітна ж молодь або поповнить ряди криміналу, або стане ще одним тягарем на бюджет Фонду соціального страхування на випадок безробіття, або виїде з країни. Тож як не крути, а вигоди це не принесе.
Щодо «економії» за рахунок підвищення пенсійного віку:
Нині в Україні близько 12 млн пенсіонерів. Підвищення пенсійного віку поступово на 1 рік може знизити цю кількість (при незмінному рівні смертності) на 300-400 тис. осіб.
Підвищення пенсійного віку на 3 роки скоротить кількість одержувачів пенсії на 8-10%. За відсутності додаткових доходів і фіксації рівня пенсійних виплат це дозволить зменшити витрати ПФУ на ці самі 8-10%.
Що стосується дотацій із держбюджету, то вони скоротяться на 22-28 млрд грн, що становить близько 1% ВВП, але аж ніяк не заплановані урядом 3%.
Щоб досягти рівня економії у 3%, потрібно підняти пенсійний вік на 10-12 років, а не на 9 років, оскільки щороку чисельність населення у поколінні однолітків зменшується, і пряму пропорційну залежність вибудувати неможливо. Якщо підвищити пенсійний вік до 70-72 років, то це перевищить середню тривалість життя в Україні.
Може, це і є завдання «реформи»? Нема пенсіонерів – нема проблем зі сплатою пенсій
Ось і все! Ніякого збільшення пенсій не буде! Держбюджет в Україні стабільно дефіцитний, тобто витрати його, нехай і частково, покриваються за рахунок друкарського верстата та збільшення державного боргу. Відповідно зниження рівня нічим не забезпечених грошей – це само по собі добре. Але до зростання пенсій не має ні найменшого стосунку.
Щодо «накопичувальної» пенсійної системи.
Державна накопичувальна пенсійна система може працювати тільки при дотриманні цілої низки умов, а саме:
1. Стабільне економічне зростання, коли доходність накопичувальних рахунків хоча б на 2% буде перевищувати річну інфляцію ;
2. Бездефіцитність бюджету ПФУ або стовідсоткова гарантія виплат пенсій із держбюджету;
3. Розмір мінімальної пенсії не менший за розмір прожиткового мінімуму (не бюджетного показника, а розрахункової величини – наразі це дещо перевищує 2500 грн у місяць);
4. Середньої зарплати на рівні не менше як чотири прожиткові мінімуми (щоб накопичення мали практичний фінансовий сенс);
5. Цінова стабільність (низький рівень інфляції);
6. Стабільність банківської та фінансово-кредитної систем;
7. Розвинений фондовий ринок, який виконує свою функцію щодо накопичень та трансформації активів;
8. Гарантії вільного руху капіталів;
9. Відсутність обмежень на використання власних засобів;
10. Надійний та дієвий державний контроль за використанням коштів із пенсійних рахунків і гарантії невикористання накопичувальних рахунків для здійснення невластивих платежів (наприклад, затикання ними дірок у бюджеті).
Навіть в ідеальних умовах (при збереженні купівельної спроможності грошей), відраховуючи 7% з кожної зарплати, за 35 років безперервного накопичення застраховані заощадять приблизно на 2,5 року життя на пенсії без втрат у доходах (збереженні пенсії на рівні зарплати).
Оскільки нині середня пенсія є майже втричі меншою за середню зарплату, то накопичене можна розтягнути на 7,5 років, що, звісно, непогано. Але це в ідеалі, це так само реально, як побудова повітряних замків.
Нагадаємо, за 20 років свого існування гривня знецінилася майже в 15 разів. І девальвація її триває. Отже, в кращому випадку, без прискорення девальвації, застраховані через 35 років зможуть накопичити на пару місяців життя. Це не має жодного економічного сенсу. Хіба що спадкоємці порадіють з несподіваного бонусу, оскільки накопичене можна заповідати, і воно не зникне в разі смерті застрахованої особи.
Що ж треба робити?
1. Припинити слухати усіляких невігласів, які розпатякуються на тему існування можливості вирішити проблеми пенсійного забезпечення за рахунок пенсіонерів чи маніпуляцій із коштами Пенсіонного фонду.
2. Визнати, що проблема реформування системи пенсійного забезпечення має складний характер і повинна вирішуватися у комплексі з іншими економічними проблемами.
3. Розпочинати вирішувати проблему пенсійного забезпечення потрібно зі створення загальної стратегії соціально-економічного розвитку України на наступні 50 років. Без цього неможливо провести пенсійну реформу, ефективність якої можна оцінити лише тоді, коли на пенсію почне виходити покоління, що розпочало свою трудову діяльність одночасно з початком реформи пенсійної системи, тобто за 30-35 років!
4. Чесно і відверто заявити, що жодне реформування у пенсійній системі неможливе без підвищення рівня добробуту громадян, належної роботи системи охорони здоров’я, збільшення середньої тривалості життя, зменшення рівня захворюваності населення, законодавчого оформлення однакових для всіх умов нарахування пенсії із солідарної системи (наразі діє 28 різних законів, за якими нараховуються пенсії).
Андрій Павловський, експерт з соціальної політики, член партії «Батьківщина», Ліга.Блоги, 2 березня 2017р.
