Кілька слів щодо суті конфлікту між Національним антикорупційним бюро і Генпрокуратурою.
Щоб запобігти подібним конфліктам раз і назавжди, треба зробити три речі.
По-перше, визначити підслідність НАБУ за ТИПОМ злочинів, а не суб’єктом.
По-друге, забрати слідство у ГПУ і передати у Державного бюро розслідувань (ох, ДБР ще треба створити!).
По-третє, розділити САП та НАБУ. Сьогодні це стала де-факто єдина структура, що створює колосальний корупційний ризик.
Можна вважати це моїм тридесятим закликом до колег-депутатів до створення дієвої робочої групи з напрацювання системних, всеосяжних змін до чинного КПК.
Єднаймося. Поодинці, як свідчить мій досвід, нас переграють шахраї та популісти.
Якщо хтось милується бамбулями, яких нагнали під ГПУ на акцію протесту, яких їх уримують білокомірцеві прокурори від камуфляжних спецпризначенців НАБУ, я його, звісно, зрозумію. Приміром, у «моїй» справі – про смерть Юрія Вербицького та моє викрадення – прокуратура півтора року героїчно стояла на паузі, не робила НІЧОГО.
Але давайте не будемо хворіти на стокгольмський синдром. Є така народна мудрість з чотирьох букв – A.C.A.B., яка означає «усі фараони – виродки». Перефразовуючи цю мудрість, скажу: НАБУ є правоохоронним органом, котрий має видавати на гора продукт – виконання повноважень, а не футбольною командою, за котру вболівають.
Особисто мені в оцих бійках ввижається щось апокаліптичне. Я не можу позбавитися відчуття, що попри оцей цукровий шум, котрий ми сприймаємо за поступ, наша держава стрімко розвалюється на шматки. Поки що на невидимому для невтаємничених рівні.
Але незабаром це знову, як у 2014-му, виллється у події цілком фізично-територіального змісту.
Правовий нігілізм, не-працювання правових механізмів – ось першопричина і оспіваної корупції, і кривавих подій Сходу та Півдня, і багатьох інших бід.
Нерозуміння цієї першопричини серед широкого народного загалу можна було б тимчасово стерпіти. Але розуміння, здебільшого, нема і серед вузького кола – того, котре є носієм вітчизняної ноосфери.
У результаті – народ сліпим багатоголовим натовпом ломиться і вимагає боротьби з наслідками.
«Еліта» разом з піарниками з наслідками мальовничо бореться, десь добро перемагає одразу, десь – після драматичної паузи, ЗМІ задоволені, активісти у тонусі. Але візочок справжніх змін і нині приблизно там же. Хоча ні, навпаки, котиться назад.
Боротьба за псевдоцілі шкодить усім. Вона нищить ресурси, перш за все – час. Час спливає, час, даний нам на гартування внутрішньої міці, для впорядкування власної свідомості.
Тим часом суспільство деградує і держава слабне.
Ігор Луценко, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 15 серпня 2016 року.
