КИЇВ. Протягом багатьох років здавалося, що розширення Європейського Союзу на Схід не зупинити. Але після вторгнення Росії до України, Президенту Володимиру Путіну, схоже, вдалося добитися призупинення зусиль Європи щодо поширення демократії, верховенства права та відкритих ринків по всьому континенту.
ЄС не повинен піддаватися на його вимоги. Доля України стала долею Європи. Насправді, Путін не лише хоче завадити європейським політичним, громадянським та соціальним нормам укорінитися в Україні, він хоче згорнути їх у Балтійських країнах, на Балканах та інших місцях по всій Європі, яка стала політично-вразливою внаслідок економічної кризи та/або демагогічного популізму.
Наступний Саміт Східного партнерства ЄС у Ризі може і повинен продемонструвати рішучий намір Європи захистити свою єдність, безпеку та цінності перед обличчям російської агресії. І він повинен зробити це конкретними кроками, а не просто офіційними комюніке, які одразу забуваються, і які Кремль та його сепаратистські довірені особи у Східній Україні лише зневажають.
Надзвичайно важливо зробити нову політику справжнім партнерством серед народів. Громадяни країн-партнерів мають відчути справжню вигоду, якщо це партнерство має на меті стати чимось більшим, ніж інертна угода, якою воно було до сих пір.
Щедрі зобов’язання ЄС щодо мобільності, допомоги малому та середньому бізнесу та підприємцям, а також значне розширення освітніх можливостей є лише деякими з ключових складових, які могли б зробити подібне партнерство політично популярним серед широкого загалу.
Україна має стояти в центрі будь-яких зусиль щодо відновлення Східного Партнерства, як засобу залучення підтримки європейців, які ще залишаються за межами ЄС. Так, новини з моєї країни залишаються поганими. Тисячі наших громадян загинули. Сотні тисяч стали біженцями у власній країні. Друга Мінська угода про перемир’я не змогла стримати російські/сепаратистські сили.
Хоча українська економіка вже не знаходиться у вільному падінні, як це було минулої зими, ВВП зменшився на чверть з того моменту, як російські війська вторглися у нашу країну в лютому 2014 року. Офіційне безробіття на сьогодні складає понад 10% у порівнянні з 7,3% до російської окупації та анексії Криму. Наш державний борг на сьогодні сягнув такого рівня, що журнал «Економіст» навіть написав, що ми можемо стати «Грецією сходу». Крім того, значна частина нашої економіки залишається в руках сепаратистів, які, що не дивує, просто руйнують вкрадені активи.
Перед обличчям таких важких економічних умов український уряд трохи схожий на того славнозвісного голландського хлопчика, який затикає пальцем дірку у греблі, щоб не дати морю просочитися крізь неї. Попри геркулесівські зусилля, продовжують з’являтися нові й нові течі. Проста правда в тому, що Європа має усвідомити, що ми, українці, просто не маємо достатньо пальців, щоб заткнути всі течі, і, таким чином, перебудувати нашу економіку самотужки.
Попри важкість становища України, Європа не може не прийняти виклик, який кинув їй Путін. Зрештою, якщо Путіну вдасться перетворити Україну на недієздатну державу із замороженим конфліктом усередині, він добиватиметься такого ж результату вздовж всіх кордонів ЄС, від Естонії до Греції.
На щастя, ЄС має справжнього партнера в особі України, відданість чийого народу Європі була перевірена снайперами на вулицях Києва, а тепер випробовується російською армією. Його мужність, його заново віднайдена політична активність підкріпили твердість намірів уряду у запровадженні необхідних реформ та унеможливили для будь-якого політичного гравця в Україні спроби відмовитися від проєвропейського консенсусу. ЄС може ще більше зміцнити ці наміри, вимагаючи більшої чіткості у боротьбі з корупцією.
Та все ж, зважаючи на війну на Донбасі, руйнування значної частини нашої економіки та небезпечний стан наших державних фінансів, Міжнародний валютний фонд та інші, очевидно, просять від українців занадто багато. Ідея про те, що Україна зможе справитися з «шоковою терапією» типу тієї, на яку пішла Польща чверть століття тому назад, це той тип нерозсудливої політки, яка призвела до глобальної фінансової кризи 2008 року.
Саме тому Східне Партнерство, якщо його справді хочуть оновити, повинно включити нові сміливі ініціативи для України, а не намагатися підігріти старі політичні заходи, розроблені для зовсім інших умов. В останній доповіді Віденського інституту міжнародних економічних досліджень є деякі поради стосовно того, що зараз повинен спробувати зробити для України ЄС.
Для початку, ЄС повинен допомогти нам запровадити більш стабільний режим курсу обміну, щоб подолати волатильність валюти, яка руйнує нашу економіку з часу вторгнення Росії. І хоча, зважаючи на стан нашої економіки, нам потрібна консолідація бюджету, найбільш вразливі верстви українських громадян зараз ледве зводять кінці з кінцями. Їм більше немає чим жертвувати. Навпаки, їм потрібна допомога, і Європа повинна наполягати, щоб її програми, і програми МВФ, враховували їхні потреби.
Можливо, найважливіше на довгу перспективу, щоб ЄС дотримався своїх зобов’язань щодо глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі й угоди про асоціацію, які відмовилась підписувати попередня влада наприкінці 2013. Зрештою, саме заради неї молоді українці не побоялися піти проти снайперів колишнього президента Януковича, а зараз протистоять потужній російській армії. У порівнянні з усім іншим, довести її до кінця означало б для ЄС зробити найбільше з можливого, щоб зміцнити впевненість українців у своєму європейському майбутньому і переконати Кремль, що йому не вдасться згорнути європейські цінності.
Одним із чітких шляхів, яким Європа може продемонструвати, що її угода про асоціацію з Україною діє, є сприяння інвестиціям в мою країну. Після російського вторгнення прямі іноземні інвестиції в Україну різко скоротилися, і це саме те, чого прагне Путін. ЄС може продемонструвати свою відданість ідеї економічного відродження України, спрямувавши інвестиції Європейського інвестиційного банку у якийсь показовий інфраструктурний проект, скажімо покращення залізничного зв’язку з ЄС.
Перед ЄС стоїть жорсткий вибір: оновлення Східного Партнерства, або відновлення розколу в Європі. Рішення, які він прийматиме, починаючи із саміту у Ризі, визначать долю Європи на наступні десятиліття.
Стаття лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко, Project Syndicate, 19 травня 2015 року.
