Криза влади, корупція, криза довіри, скандали, публічні з’ясування стосунків – це все вісники або failed state, «держави, що не відбулася», або – перезавантаження системи.
Такі кризи мають очищувати організм, а не консервувати старі хвороби, коли лікарів, що відмовилися їх лікувати, повертають у примусово-добровільному порядку. Тут не допоможуть наради, нічні домовленності та постановочні урядові читання заяв. За ними мають слідувати реанімуючі швидкі дії!
Можлива урядова кризи від час війни ще недавно здавалася жахливою. Але повільна, корупційна ерозія України як держави – в тисячі разів гірша.
Настав той час, коли найбільша небезпека для країни на сьогодні – це бездіяльність.
Корупція, особливо на вищих щаблях влади, присутня абсолютно в усіх країнах світу. Але важливо те, що відбувається після оприлюднення фактів корупції, після того, як довіра підірвана.
Не треба глибоко занурюватися в історію, щоб дізнатися, як із корупційними скандалами справляються наші європейські сусіди та демократичні успішні країни.
1) Буквально два дні тому міністр охорони здоров’я Литви пішла у відставку через корупційний скандал. Скандал розпочався з того, що пані міністр у прямому ефірі зізналася, що 5 чи 6 років назад особисто дала хабар лікарю. Скандал прогресував, після чого прем’єр-міністр Литви, однопартійці пані міністра та особисто Президент Литви Даля Грибаускайте попросили її піти у відставку.
2) Ще тиждень тому міністр економіки Японії Акіра Амарі теж пішов у відставку. Так само через звинувачення у корупції, які опублікувало японське видання Shukan Bonshun, де міністр був звинувачений у незаконному отриманні 100 тисяч доларів США від приватної компанії (відверто смішна сума на сьогодні для українського політикуму).
Міністр заявив, що компанія зробила благодійний внесок на підтримку політичної сили, але внесок не був належним чином офіційно зареєстрований. Після виступу та дебатів на засіданні парламенту пан Амарі сам подав у відставку, витер сльози, оголошуючи це рішення, та поклонився перед журналістами після прес-конференції.
Ходімо далі.
3) В Іспанії поліція за січень 2016 арештувала 24 державних чиновника – усі члени правлячої в країні «Народної партії», в тому числі серед них арештували колишнього голову «облради» регіону Валенсія – всіх за підозрою у хабарництві та «відкатах» по державним контрактам. Народна партія, до речі, на останніх виборах місяць тому набрала 28% голосів у парламенті. Нічого не нагадує? Уявляєте такі арешти високопосадовців БПП в Україні?
Важливо саме те, як влада справляється з кризою суспільної довіри та скандалами, які цьому передують. Важливо, чи може влада почати перезагрузку заради самозбереження самих себе та держави.
Можна справлятися старим добрим януковицьким методом – ігнорувати звинувачення, абсолютно нічого не розслідувати, прибирати обвинувача і знаходити новий інфо повід, щоб суспільство забуло про скандал.
Цей спосіб доводив свою ефективність аж до останнього Майдану. Тепер влада вирішила знову випробувати терпіння людей.
Майже рік тому були озвучені звинувачення пана Гордієнко, була робоча група щодо урядової корупції, виявленою Держфінінспекцією. Великий скандал – нуль наслідків.
Була робоча група щодо корупційної складової у формуванні тарифів на газ, яку очолила Альона Бабак з Самопомічі. Група визнала корупційну складову у тарифах, профільний міністр з цим погодився – нуль наслідків.
Звинувачення пана Саакашвілі щодо корупції у держпідприємствах – звільнений голова Державіаслужби і – нуль наслідків для уряду. Пан Мартиненко, найближчий соратник Яценюка – склав мандат і вирішив перечекати всю цю історію. Для уряду і прем’єра знову – без серйозних наслідків.
Тепер маємо черговий скандал: оприлюднення фактів тиску на міністра економіки та його заяви щодо корупції. Найкраща реформаторська команда у Кабміні йде у відставку разом з міністром та голосно заявляє про корупцію.
Скандал намагаються заспокоїти усіма можливими методами.
У виборців, на жаль, політична амнезія, а нові скандали витісняють старі звинувачення кожного дня.
Та і звинуваченнями у мільйонній корупції в принципі не здивуєш українця, тому що він звик: ні покарання, ні навіть політичної відповідальності за цими звинуваченнями ніколи не настає.
Тож це все сприймається, як шоу з елементами трагікомедії, жоден скандал – немає продовження, ніхто з високопосадовців не йде у відставку через європейське поняття якоїсь «втрати суспільної довіри», заступник голови президентської фракції у ВР навіть не допускає можливості складання мандати через прямі звинувачення міністра, а прем’єр не бачить підстав своєї відставки через корупційний скандал його найближчого друга-депутата Мартиненка та заяви про відставку половини його Кабміну.
Політична еліта домовляється про перемир’я, «єдність» та дає вказівку на ефірах знайти нові медіа-приводу для уваги.
Нас знову лякають кризою влади (наче її немає зараз), війною, страшними перевиборами… Коло замикається.
А я згадую 2013 рік – коли весь уряд Чехії та прем’єр-міністр Петр Нечас змушені були подати у відставку через корупційний скандал, пов’язаний з керівником апарату прем’єра. Коли ніхто не боявся кризи та перевиборів у маленькій нестабільній державі, а поліція за тиждень затримана за корупційними звинуваченнями керівника апарату прем’єра, заступника міністра сільського господарства, колишнього міністр уряду та колишнього голову військової розвідки.
Ще раз запитаю – можете уявити подібне в Україні зараз?
На жаль, історія вчить українців, що нічому вона нас не вчить.
Не треба боятися скандалів, відставки уряду, втрати мандатів та навіть перевиборів.
Все це означає – очищення та нові можливості, до яких влада навіть близько не підійшла.
Боятися треба лише безкарності та беззаконня, того, що корупція ніколи не буде покарана, і що більше жоден політик не вийде публічно із заявою про неї, що не буде чесних розслідувань і притягнення до відповідальності за корупційні злочини й за зловживання владою, того, що ми ніколи не розірвемо цю кругову поруку та заклятий шлях руйнації зсередини держави і руйнації самих себе, як нації.
Замовчування, кулуарщина і страусяче небажання визнати кризу можуть замість безпечного перечікування викликати суспільну катастрофу.
І у пана президента та парламенту залишилося зовсім мало часу, щоб це усвідомити та почати діяти.
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини»,
Українська правда. Блоги, 5 лютого 2016 року.
