Проєкт «Надія Батьківщини», започаткований голово «Батьківщини» міста Одеса Дмитром Жеманом, продовжує розповідати історії українців, змушених покинути свої домівки через війну.
«Мені вже жодний психолог не допоможе, все залишиться в моїй пам’яті назавжди», – говорить Олена Українець, яка з донькою Еліною прогулюється парком Перемоги в Одесі.
Вони родом з Миколаїва. Там і зустріли повномасштабне вторгнення. Перші три тижні терпіли, сиділи вдома без світла та не виходили на вулицю.
«Дотерпілися – мала перестала розмовляти та відмовлялася їсти. Коли на подвір’я нашої багатоповерхівки прилетіли одразу п’ять ракет, я вирішила, що сил терпіти більше нема. Хліба привозили мало, такі продукти, як той же сир, були дефіцитом. Та й взагалі, кожен похід до магазину та перебування в черзі – це була смертельна лотерея. Я бачила як касетні снаряди відривають людям ноги та руки. І це не забути», – розповідає Олена.
В Одесі родину зустріли знайомі, які допомогли з житлом, продуктами та ліками. Хоча місто також періодично обстрілюють і тут теж гинуть люди, але Олена каже, що у порівнянні з Миколаєвом 2022 року, в нас тиша та спокій.
«Я навіть не помічаю цих обстрілів. На щастя, донька стабілізувалася, допомогли психологи і зараз в нас все добре. Про те, щоб покинути країну, навіть не думала: в Миколаєві в мене залишилися мама, друзі. Мрію про завершення війни, щоб можна було купити квартиру в Одесі та оселитися тут у власному помешканні», – ділиться Олена Українець.
