Нещодавно отримала лист-подяку від Вільногірської громади за допомогу у збереженні зупинок потягу столичного напряму по станції Вільногірськ.
Насправді від таких листів трохи перехоплює дихання, бо народних депутатів прийнято бити та хейтити, а от дякувати – не прийнято. І тим цінніші такі історії спільних перемог.
Місяць назад було прийнято рішення відмінити зупинки пасажирського потягу сполученням «Маріуполь – Київ» на станції міста «Вільногірськ» Дніпропетровської області. Тобто поїзд, який їде на Київ через Вільногірськ, із середини грудня на станції більше б не зупинявся. Без пояснення причини. І так само – поїзд із Києва на Маріуполь – просто б проїжджав повз станцію «Вільногірськ» без зупинки.
Я виросла у цьому маленькому містечку – Вільногірськ Дніпропетровської області. Неподалік від П’ятихаток. Парк, центральна вулиця, однакові будиночки – для працівників металургійного комбінату та заводу з виробництва скла. Піщані дюни, блакитна вода у кар’єрах і високі тополі – мої перші спогади в житті. Там досі живуть моя бабуся і дідусь. Містечко розвивається, росте, завод скла шукає та отримує нових клієнтів із-за кордону. Невже йому судилося стати населеним пунктом, де НЕ зупиняються поїзди? Та головне – чому раптом, через 30 років? Лише уявіть, як би це вплинуло на мешканців громади.
Потяг – практично єдиний найшвидший і найвигідніший спосіб дістатись до Києва та інших міст та областей України. Цим потягом користуються студенти, літні люди, працівники підприємств та установ. Фактично, Вільногірськ залишився б відрізаним від нормальних комунікацій не лише зі столицею, але й із більшою частиною країни, а щоб дістатись того самого Києва, треба було б долати 8-10 годинну поїздку машиною. Та найгірше – це був би болісний сигнал громаді, що їх відрізають від транспортних артерій країни, що на неї зовсім байдуже.
Далі були звернення на мене від вільногірської громади та місцевих депутатів, прохання про допомогу. Звернення від мене на Голову Укрзалізниці Олександра Камишіна, Міністра інфраструктури пана Кубракова, Директора регіональної філії «Придніпровська залізниця» Анатолія Борецького. І моє особисте звернення за допомогою до Голови Комітету з питань транспорту та інфраструктури ВРУ Юрія Кісєля. Пан Кісєль після розмов сказав лише два слова: «Все зробимо».
І ось звістка: з 12 грудня зупинки пасажирського столичного напрямку по станції «Вільногірськ» знову з’явились у розкладі руху залізничного транспорту. І виявились – навіть зручнішими, ніж попередні. Перемога! Рідка та тим приємніша новина.
Тепер містечко Вільногірськ – з’єднане зі столицею – Києвом, із морем – у Бердянську та Кирилівці, з аеропортом – у Запоріжжі. На папері – це просто зупинка. Для десятків тисяч людей – це можливості. Це – рух, це – з’єднання зі світом, це – нові шанси, робота, навчання, це – з’єднані сім’ї, відкриті двері, це – трішки більш комфортне життя.І найважливіше, це – величезний знак, що на них не байдуже. Що кожне невеличке містечко не забуте, що їх можливості та потреби – важливі.
Величезне дякую пану Кісєлю за оперативну реакцію та розуміння проблем громади, і оперативну допомогу. Дуже дякую від мене та всієї вільногірської громади – за прийняте правильне рішення Укрзалізницею.
Ця історія, зрештою, зовсім не про зупинку. Це – про маленькі зміни всередині нас, про синергію і співпрацю, і довіру. Про надію, про громади, про людей, які отримають трохи більше можливостей, нові шляхи перед собою, нові колії для подорожей у прямому і переносному сенсі, нові напрямки і нові мрії.
Альона Шкрум, народна депутатка від «Батьківщини», Facebook, 23 грудня 2021 року.
