Здоров’я громадян – це одна з найбільших цінностей кожної цивілізованої країни, найважливіша складова її соціально-економічного розвитку.
А відтак метою будь-якої держави має бути збереження здоров’я населення та продовження тривалості життя, що вимагає удосконалення управління охороною здоров’я та формування і функціонування дієвої системи громадського здоров’я. Тим більше, що право на охорону здоров’я гарантує стаття 49 Конституції України.
Ці тези є самозрозумілими, але, на жаль, в Україні здоров’я громадян, забезпечення адекватного лікування чи реабілітації, а особливо запобігання незворотним змінам у фізичному стані людей для влади часто не є пріоритетом. Це прикро визнавати, це страшно визнавати й усвідомлювати, але це правда.
Варто хоча б закцентувати на актуальності питання дитячої інвалідності, яке ще більше зростає в умовах стрімкого загострення проблем соціального розвитку, розтрати людського потенціалу, розбалансованості взаємостосунків, російсько-української війни на сході України тощо. Комплекс цих чинників загострює проблему і показує необхідність пошуку якісно нових рішень – як медичного, так і соціального характеру.
Цифри, які ми маємо, є досить неоптимістичними: за останні декілька років в Україні уперше ми бачимо, що впродовж року інвалідами стають близько 17 тисяч дітей. Серед усього дитячого населення діти з інвалідністю складають приблизно 2%. Показник інвалідності у дітей найбільш яскраво ілюструє різке зниження функціональних можливостей організму, реакцій пристосування і захисту.
В Україні є близько 170 тисяч дітей з інвалідністю, які потребують реабілітації. Так, у 2021 році на реабілітацію дітей з інвалідністю у державному бюджеті передбачено 130 мільйонів гривень, що дасть можливість надати реабілітаційні послуги лише 7 тисячам дітей з інвалідністю.
Враховуючи, що середня вартість реабілітаційних послуг для однієї дитини складає близько 19 тисяч гривень на рік, передбачених коштів у державному бюджеті недостатню для реабілітації дітей з інвалідністю. Необхідно також зазначити, що багатьом таким дітям уже з квітня 2021 року відмовляють у наданні реабілітаційних послуг. Це є не те, що неприпустимо, а просто по-знущальному злочинно.
За прогнозними розрахунками, на реабілітацію дітей з інвалідністю необхідно було передбачити на 2021 рік понад 3 мільярди гривень (170 000 дітей*19 тис. грн). А для реабілітації у найбільш складних ситуаціях у 2021 році доцільно додатково передбачити видатки у державному бюджету для 22 тис. дітей з інвалідністю, що складе додатково 418,0 млн грн(22 000 дітей*19 тис. грн).
А тому, акцентуючи на вирішенні цього питання, разом з Юлією Тимошенко зареєстрував відповідний Проєкт Закону про внесення змін до додатка № 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо збільшення видатків на реабілітацію дітей з інвалідністю (№5579 від 28 травня 2021 року). Безумовно ухвалення цього законопроєкту сприятиме підвищенню рівня соціального захисту дітей з інвалідністю, що буде першим кроком до досягнення європейського рівня соціального захисту таких дітей.
Але наразі ми не бачимо політичної волі монобільшості у прийняття цього законопроєкту найближчим часом. В ідеалі – парламент у терміновому порядку на початку вересня мав би підтримати цей проєкт Закону, адже він реально дасть змогу піти на зустріч тим дітям, які так потребують допомоги зі сторони держави…
Ми можемо врятувати долі тисяч дітей, ми мусимо їм допомогти! Це питання не хочеться заполітизовувати, але, як на мене, позиція монобільшості щодо нашого законопроєкту буде перевіркою специфіки й моральних засад депутатів президентської сили – або вони з народом України, або вони проти нас усіх… Бо ми усі – це наші, українські діти, які заслуговують на допомогу як ніхто інший!
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», Interfax-Україна. Колонки, 27 серпня 2021 року.
