Демократія – це коли єдиним легітимним джерелом влади є народ. Коли народ змінює своїх представників і вимагає певних перетворень. Коли більшість домінує над меншістю, враховуючи її життєві інтереси.
Переважна більшість громадян України хоче, прагне і вимагає змін. Для цього вона вибрали своїм новим легітимним представником Володимира Зеленського.
Новий президент хоче нового парламенту, своїх людей на ключових державних позиціях, завершення війни у дипломатичний спосіб, покарання попередників і скасування купи на його переконання неважливих законів.
Новий президент хоче своєї більшості у новому парламенті. Новий президент хоче свого прем`єр-міністра і свій уряд.
Але!
Навіть коли ми купуємо собі нову машину, ми змушені їздити не по своїх, а по загальних дорогах. Кривих і розбитих дорогах. А іноді і по бездоріжжю.
І тому, ставши президентом, і сівши за нове для себе кермо, Володимиру Олександровичу все одно прийдеться їздити по старих корумпованих дорогах влади. Аж поки він не побудує свої, нові. Якщо, звичайно, він взагалі ставить перед собою таку мету.
Чи буде у Зеленського «своя» більшість у новому скликанні? Припустимо, «Слуга Народу» набере по країні 45%. Це 101 депутат. Розуміючи, що таке мажоритарка, і про що думають люди, обираючи «свого» кандидата, я припускаю, що «Слуга народу» переможе на третині одномандатних округів. Це ще 75 багнетів. Загалом фракція нового президента складатиме 176 депутатів. Це не є «своєю» більшістю в парламенті. Не достає ще, як мінімум 50 голосів.
Де їх взяти?
Припустимо, що до нової ради потраплять 20 самовисуванців. Яка у них мотивація зайти до фракції Слуга народу? Теоритично ніякої. Практично – повернення грошей, витрачених на вибори. Але ж нова влада декларує свою повну не корумпованість і не прихильність до старих методів політичної роботи. Тому, я маю припустити, що така купка депутатів свідомо об’єднається у групу і виступатиме окремою політичною структурою.
Що ж тоді робити новому президенту з новим парламентом, в якому немає тої більшості, яка б дала йому змогу втілювати в життя задумане?
Об’єднуватися!
З ким і на яких засадах?
Юлія Володимирівна Тимошенко вже зараз декларує свою прихильність до коаліції зі «Слугою народу». І «Батьківщина» як сила, де зібрані справжні і перевірені на практиці професіонали, могла б стати острівцем стабільності і вируючому морі політичних змін. Але чи готовий президент Зеленський розділити повноту влади з прем’єром Тимошенко? Чи входить це в його масштабні негілістські плани? І чи взагалі дасть таке об`єднання більшість?
За різними оцінками, «Батьківщина» набирає від 8 до 10% голосів. Візьмемо середній показник – 9. Це 21 депутат. Додамо 10 мажоритарників, висунутих «Батьківщиною» і перемігших і маємо…
176 нардепів Слуги народу + 31 депутат Батьківщини = 207 депутатів.
Знову не вистачає.
Хто ж ще гіпотетично міг би входити до демократичної коаліції нового парламенту? Коаліції дій – як каже Тимошенко.
Чисто гіпотетично це Голос Вакарчука. Цілком ймовірно, що саме Голос Вакарчука-Пінчука подолає 5% бар’єр і заведе у раду ще 7-8 мажоритарників. Тобто, матиме 20-21 мандат.
207+21=228.
Чим це не коаліція змін і дій?
Більше того, і ЄвроСолідарність і Лехайм можуть за нагоди підголосовувати потрібні їм закони.
Але все одно, які б сценарії не прописувалися на папері, Володимир Олександрович повинен розуміти:
абсолютної більшості, як і влади в цілому, не буде. Це не Росія. Декомунізацію не звернути. Мовний закон не скасувати. Євроатлантичний вектор не переламати. Деолігархізації не позбутися. Україну не роз’єднати!
Тому, яке б рішення не прийняв днями Конституційний суд, вже сьогодні новому президенту треба починати діалог з новими союзниками.
Євген Рибчинський, депутат фракції «Батьківщина», Facebook, 12 червня 2019р.
