Сьогодні, в День українського добровольця, згадую, як починали створюватися добровольчі загони на Луганщині.
Мабуть, тоді було найскладніше. З одного боку – російські найманці, які розхитували ситуацію на Донбасі, а з іншого – деморалізована міліція. Ми ентузіазмі почали збирати добровольчі загони, які стали на захист нашої території.
Саме весною 2014-го на Луганщині були створені «Айдар», «Луганськ 1», «Темур», яким керував Темур Юлдашев.
Добровольчі загони спочатку нічим не забезпечувались, але було основне – це люди, готові захищати Україну від російської напасті. Сили були нерівні: у кремлівських найманців – зброя та потужне фінансування, а у хлопців з «Луганська 1» – держаки від лопат, які ми купили в магазині «Метро».
Зараз здається, що це нісенітниця, але насправді у перші хвилини війни саме такими бідними і сумними були реалії. Якби весною 2014-го нашим добровольчим загонам була надана потужна підтримка та вчасно перекинуті загони міліції з Західної та Центральної України, на мою думку, ескалації війни можна було б уникнути.
Сьогодні хочу подякувати всім добровольцям, які в перші секунди російської агресії стали почали боронити свій край.
Пригадую першу зустріч з Олександром Свістулою, який став на захист рідної Новоайдарщини. Ніколи не забуду бойову медсестру Наталію Лозову, зовсім юного тоді, а зараз досвідченого військового Олександра Коваленка із Сєверодонецька.
Сотні луганчан-добровольців рвалися на передову. Багато хто там залишив своє життя, багато хто втратив здоров’я.
На превеликий жаль, немає, досі немає точних даних, скільки добровольців не повернулося живими додому. Але герої не вмирають. Як і не вмирає пам’ять про патріотизм захисників, їх відданість своїй країні, жертовність і велич духу.
Ірина Верігіна, член Політради партії «Батьківщина», голова Луганської обласної парторганізації, Facebook, 14 березня 2019р.
