Був минулої суботи в Гребінці. Звернулося до мене, як до народного депутата чимало людей. Спілкувався і з працівниками культури, і з педагогами, і з священиками.
Люди хочуть конкретної допомоги, люди раді простому доброму слову… Бо їм болить це життя… В державі, де владі немає діла, як живе похилого віку людина, лікар, вчитель чи безробітній. І розумієш, що Україні потрібне повне перезавантаження влади, бо втратило авторитет навіть саме поняття «влада». Президент, уряд – герої анекдотів, фото жаб, їх просто проклинають….
Навіть якщо люди хочуть щось позитивне зробити на місцях, це «легалізувати» надзвичайно складно.
Їхав до Києва і просто душила злість: як можна бути найбагатшим президентом зубожілої, розіпнутої країни і не СОРОМИТИСЯ цього?
А деякі зустрічі дуже болючі. І їх не забути. Якщо ти батько чи мати, якщо ти – людина, інакше й не реагуватимеш. Жінка просила врятувати дитину. Тільки на одну крапельницю потрібно 25 тисяч гривень. Навіщо в нашій державі існує Міністерство охорони здоров’я, якщо родина не має змоги вилікувати дитину? Скільки зарплат має відкласти мати, щоб продовжити життя своїй дитині? Хіба це не геноцид?
А тим часом Міністерство охорони здоров’я України в особі міністра відрапортувало: відправлено на лікування за кордон та оплачено його вартість для 16 пацієнтів, 10 з яких – діти. А що зроблено задля того, щоб ці діти мали доступне, високоякісне лікування в своїй країні? Щоб лікарі не думали про останню копійку у власній кишені, а просто жили своєю професією?
Згадав слова Миколи Бердяєва, які актуальні, мабуть, як ніколи: «Держава існує не для того, аби перетворити земне життя в рай, а для того, щоб перешкодити йому остаточно перетворитися на пекло».
Руслан Богдан, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 10 лютого 2017р.
