Україна входить у невеликий список країн, що мають сприятливі кліматичні умови для успішного розвитку на своїй території виноградарства та виноробства. Та на відміну від Франції та Іспанії, які дотують і розвивають ці галузі, наша держава своїми нерозумними рішеннями затягнула на їхній шиї зашморг.
Крок за кроком уряд позбавив виноградарів всіх дотацій, без яких в принципі не може існувати настільки специфічна галузь, а згодом – за вимогою МВФ – і спецрежиму ПДВ. Наслідок – скорочення у рази площ виноградників та обсягів виробництва вин, у тому числі терруарних (вин місцевості), яких найбільше потребують світові ринки.
Після анексії Криму у нас залишилося близько 50 тисяч гектарів виноградників. Тридцять з них припадають на Одеський регіон, інші – переважно на Закарпаття. Новими насадженнями майже ніхто не займається після відміни у 2013-му державної програми компенсації частини витрат на закладку нових виноградників з коштів 1,5% збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (хоча сам збір існує), а також зміни спецрежиму ПДВ.
Остання висадка у 5 тисяч гектарів відбулась у 2012 році. Наступні роки свіжа лоза висаджувалась точково фермерами – по 10-50-100 гектарів, тоді як 1,5% збір, за даними Асоціації виноробів та виноградарів України, дозволяв висаджувати навіть у часи загострення економічних проблем – 3-3,5 тисяч гектарів. Відтак, можна говорити про втрату державою мінімум восьми років у розвитку виноградарства і виноробства. За цей час, на жаль, чимало виноробів збанкрутували або пішли у тінь.
Добряче «рубанули» галузь і девальвація гривні, криза банківської системи, брак довгих і дешевих грошей, потужний захід на вітчизняний ринок імпортних вин з Молдови, Грузії, Іспанії, Франції тощо. Ударом під дих вітчизняним виноробам, насамперед, малих та середніх, стало додаткове «зобов’язання – ноу-хау»: купувати, крім ліцензії на продаж вина, щорічну ліцензію на його гуртову торгівлю. Її вартість у 500 тисяч гривень стала непідйомною для більшості фермерів, у тому числі з-за кордону, які взяли в оренду землю і почали піднімати і розвивати винну культуру в Україні.
Усі чудово пам’ятають резонансну історію французького винороба Крістофа де Лакарена, у якого Державна фіскальна служба вилучила сім тисяч пляшок вина та виноматеріали через відсутність щорічної ліцензії на гуртову торгівлю, і який намагався вирішити ситуацію через суди та Посольство Франції в Україні.
Сьогодні в України з’явився шанс змінити ситуацію на краще і ввімкнути «зелене світло» розвитку виноградарства і виноробства в Україні. Минулого тижня парламентарі прийняли державницьке рішення – і 230-ма голосами підтримали закон N2739, співавтором якого я є. За ним українські винороби, що виробляють вино з власної сировини або винограду, придбаного в українських фермерів, зможуть продавати його у торгових мережах і ресторанах без щорічної плати у 500 тисяч гривень за ліцензію на гуртову торгівлю.
Це сприятиме створенню і розвитку нових підприємств з виробництва якісних терруарних вин (вин місцевості), плодово-ягідних вин та унікальних медових напоїв з власної сировини. До речі, українські авторські вина вже неодноразово «брали» срібні та золоті медалі і навіть гран-прі на міжнародних виставках, у тому числі у Франції, що є законодавицею винної моди.
У цьому році від цієї статті бюджет поповнився аж на 2 мільйони гривень. Тоді як від скасування оптової ліцензії виграють не лише винороби, кількість яких зросте у рази, а й держава. За підрахунками експертів, на наступний рік після скасування оптової ліцензії надходження до бюджету зростуть на 62,7 мільйони гривень, ще через рік – на 130 мільйонів, а через два – уже на 200 мільйонів.
Адже сьогодні, коли ми імпортуємо виноград і вино (передусім із Молдавії), втрачаємо близько 200 тисяч робочих місць. В Україні працює лише 500 виробників винограду. Тоді як у Німеччині їх 48 тисяч, а у Франції – близько 60 тисяч. На таку структуру виробництва має перейти й Україна. Більше того, він сприятиме розвитку туризму.
Було приємно прочитати у фейсбуці схвальний відгук та оптимістичний прогноз президента Українського бюро винограду та вина, члена Європейської асамблеї професіоналів вина Івана Плачкова, що виробляє близько 130 тисяч пляшок вина з власного виноматеріалу, значна частина якого експортується за кордон. За його оцінками, якщо закон запрацює, за короткий проміжок часу в Україні з’являться десятки, сотні, а, може, й тисячі нових виробників вина з повним циклом виробництва, які конкуруючи одне з одним, почнуть виробляти якісні українські вина, укріпляться на внутрішньому ринку і зможуть виходити на міжнародні ринки.
Зрозуміло, такий розвиток подій не вигідний імпортерам зарубіжних вин та великим винним заводам, які спробують пролобіювати свої інтереси та переконати Президента ветувати закон N2739.
Та в цій історії має перемогти державний інтерес, а не заводське та імпортне лобі. Звісно, якщо хочемо бачити Україну у сім’ї цивілізованих європейських країн з багатою винною культурою, а не пасти задніх, маючи на те, всі можливості.
Довідка: Якщо у 2010-му Україна виробляла 270 млн літрів тихих вин (без вуглекислого газу), то вже у 2015-му – лише близько 63 млн літрів. При цьому площа виноградників в Україні в 2015-му скоротилась до 48,7 тисяч гектарів, у тому числі плодоносних – до 44,2 тисяч (у 1985-му було 209 тисяч гектарів).
Іван Крулько, народний депутат від «Батьківщини», Українська правда, 26 вересня 2016 року.
