Андрій Сенченко: Президенту, щоб вижити, потрібно буде здати парламент

Про це в інтерв’ю Gazeta.ua говорить громадський діяч, член Політради партії «Батьківщина» Андрій Сенченко.

– Чому досі Україні не повернули вкрадене Януковичем та його оточенням?

– Відсутня воля на це. Країна змінилася, а її керівники – ні. Наступають на ті ж граблі, що й попередники. Не зацікавлені знайти вкрадені гроші. Натомість шукають крадіїв, щоб домовитися про розподіл украденого. Прокуратура каже, що заважають продажні судді. Але відсоток мерзотників у судовій, законодавчій та виконавчій владі – однаковий.

Генпрокуратура завжди торгувала справами. За гроші їх закривали чи не шукали злочинців. Не стверджую, що це відбувається зараз, але рецидиви можливі.

– У розслідуванні діянь колишнього режиму не вистачає лише політичної волі? Усі правові механізми наявні?

– За майже 2,5 року з доказової бази багато втрачено. Режим Януковича активно працював із готівкою, щоб не лишати слідів. Але за сучасного рівня комп’ютеризації світової фінансової системи можна знайти і їх. Українським спецслужбам для цього не завжди вистачає кваліфікації. Були пропозиції з розвідувальних центрів Великобританії, США. Це бізнес-структури з розшуку державних коштів. Пропонували навіть не платити їм зараз, а взяти відсоток від знайденого та повернутого. Українська влада на ці пропозиції не відреагувала.

– За 4 роки режиму Януковича Україна втратила 70 мільярдів доларів, за даними Національного інституту стратегічних досліджень. Скільки потрібно часу на повернення цих грошей?

– Двох років після Майдану мало б бути достатньо. Принаймні, за цей час гроші могли арештувати й заморозити на рахунках за кордоном.

– В уряді кажуть, що повернути заморожені 1,5 мільярда доларів можна вже восени, якщо зараз прийняти закон про спецконфіскацію.

– Не вірю українській владі. Говорять про децентралізацію, а протягують особливий статус окупованих територій Донбасу. А під судовою реформою – право на узурпацію судової влади хоч і на два роки. Спецконфіскація теж мутна. Стосуватиметься не лише втікачів. За бажанням її можна застосувати до будь-кого. Тому вона може стати інструментом політичного терору.

Ці гроші можна повернути. Але влада нічого не робить для цього. Лише імітує бурхливу діяльність.

– Хто відповідає за це?

– Глобально – українське суспільство. Бо обрали таку владу. Також – президент. З його подачі призначений вже третій генеральний прокурор, то з нього і спрос.

– Transparency International та Мін’юст заявили, що восени почнеться заочний суд над Януковичем.

– Такий процес має бути, хоча злочинці й недоступні фізично. Тоді ці люди будуть вже не обвинувачуваними, а засудженими. І згодом потраплять у сітку правосуддя.

Багато з нинішніх українських політиків та діячів, зрештою, теж підуть під суд. Наприклад, за контракт із Російською Федерацією на поставки електроенергії в окупований Крим. За Іловайську трагедією. Усі матеріали наявні.

– Генпрокуратура РФ відмовилася заарештувати й видати Україні Януковича. Як змусити Москву віддати його?

– Економічним тиском. Янукович – розмінна монета. Зараз він живе в Росії, як свого часу страуси в його зоопарку. Путін – не вічний. Його наступники навряд чи захочуть тягнути старий багаж. Шукатимуть стежку для виходу із ситуації.

– Колишнього нардепа від Партії регіонів Юрія Іванющенка більше не шукає Інтерпол, бо Дніпровський райсуд Києва закрив кримінальну справу щодо нього. Чому так сталося?

– Через договорняки. Іванющенко свого часу рейдерськи захопив ринок «7-й кілометр» в Одесі. Досі контролює його й отримує доходи. Чимало друзів Іванющенка сидять на Банковій (на цій вулиці розташована Адміністрація президента. – ред.). Вони виросли з Партії регіонів. Їхні погляди на життя й майбутнє України не дуже різняться. Просто в Іванющенка вони з донецьким колоритом. Народ у їхньому розумінні – «бидло». Має працювати з ранку до ночі, платити податки, які потім вони ділять між собою. Сьогоднішні від учорашніх нічим не відрізняються.

– Як оцінюєте нинішню ситуацію в країні?

– Глибока політична криза. У Верховній Раді чомусь переконані, що мають стійку більшість і дострокових виборів не буде. Як приклад приводять ситуацію в інших країн, де більшість із перевагою в один голос може працювати увесь термін. Це можливо, якщо їх дії й закони підтримують громадяни. В Україні ж повна делегітимізація влади. Рейтинг довіри до парламенту – 4-6 відсотків.

Формування уряду на чолі з Володимиром Гройсманом не змінило ситуацію. Криза лише загострилася. Додається й призначення Юрія Луценка генпрокурором. Небажання розслідувати офшорні історії та чорну бухгалтерію “регіоналів” злить населення й поглиблює кризу. Питання в тому, якою буде розрядка. Було б добре, щоб конституційною, у вигляді дострокових виборів.

– Можуть відбутися?

– Їх не уникнути. Скоро президенту, щоб вижити, потрібно буде здати парламент. Розпустити і почати процедуру виборів. Хоч він і розуміє, що в наступному матиме значно менше своїх депутатів.

– Яких основних помилок припускається влада?

– Рік тому посол однієї європейської держави запитав: невже я не бачу нічого позитивного у діях влади? Відповів питанням на питання: а ви що бачите? Він задумався й нічого не сказав.

– Чим можна дорікнути міжнародним партнерам?

– В кожної країни свої національні інтереси. Вони ніколи не збігаються на 100 відсотків з нашими. Україною керують люди, які не мають концепції побудови держави. Тому метушаться між партнерами. Самі себе загнали в таке становище. Треба чути народ і розуміти, чого він хоче. А партнерам чітко казати: ми будуємо країну, яка дотримується правил і міжнародних угод. Але не треба нав’язувати нам рецептів, як діяти в тій чи іншій ситуації. У нас для цього є джерело влади — народ.

– У чому недопрацьовує суспільство?

– Перш за все, на виборах. Проблема українців – безкінечна спрага до дива. Спочатку Янукович казав, що почує кожного. Усім захотілося цього. Потім Порошенко заявив, що закінчить швидко війну, і 54 відсотки повірили. Якби до вибору підходили з розумом, а не з емоціями, то згадали б: Петро Олексійович – один із засновників Партії регіонів. Був міністром економіки за Януковича.

Подивіться на теперішню Верховну Раду і на її рівень професіоналізму. Більшість депутатів навіть не розуміють політичних, юридичних, економічних термінів. Тільки ходять на ефіри й балакають з отриманих темників. Професіоналізму в уряді Гройсмана ще менше, ніж у Кабміні Азарова. А жадібність – однакова.

Зараз кажуть, що потрібні нові обличчя. Це означає, що наберуть у списки зовсім непідготовлених людей. А старі стоятимуть за ними й керуватимуть далі. Треба, щоб до влади прийшла команда фахівців, здатна вивести країну з бідності й дати людям відчуття безпеки. Кажу не тільки про війну, а й про медицину, злочинність…

– Які настрої переважають серед людей?

– Абсолютна недовіра до влади.

– Які перспективи України – за рік чи півтора?

– Вони залежать від громадян. Потрібно добитися конституційного виходу з кризи. Провести позачергові парламентські вибори. А якщо треба, то й президентські. Звісно, дива не станеться. Ми не створимо одним махом патріотичну, чесну і суперпрофесійну владу. Але найближчі років десять нам треба не боятися проводити вибори якомога частіше. В Італії після Другої світової сорок років вони відбувалися через рік-півтора. Так у політичному класі відбираються кращі.

Зараз у Верховній Раді є 50-70 людей, які розуміють, що відбувається в країні і мають власну думку. Після наступних виборів їх буде близько 100.

Ольга Головка, Сергій Демчук, Gazeta.ua, 24 червня 2016р.